matkazina
30.12.2020 06:08

7. Прочитайте легенду про Кременецький замок. Перебудуйте речення, усклад-
нивши їх (там, де це можливо) відокремленими прикладками й означеннями
(усно).
На Тернопільщині є місто Кременець. Там із гори Бони, на якій стоїть замок, відкри-
вається красивий краєвид. Існує дуже давня легенда про ці місця. Нібито багато років
тому, ще до часів Київської Русі й задовго до будівництва теперішнього замку, донька
дулібського воєводи Тура, на ім'я Ірва, щоранку з найвищої тодішньої фортечної вежі
милувалася краєвидами. Аж раптом гору оточило вороже військо аварів. Побачивши вго-
рі красуню Ірву, ворожий володар закохався до нестями. Вимагав, щоб її йому віддали.
А дівчина нізащо не хотіла потрапити до чужинця. Проте аварське військо було дуже
велике, тож захопило фортецю. Тоді Ірва, щоб не потрапити в руки варварського воло-
даря, стрибнула в безодню. Як не шукали вороги її тіло - не знайшли. На місці, де земля
поглинула Ірву, забило цілюще джерело (Українська народна легенда).

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
Глеб0071
11.02.2020 23:59

Числівник - це самостійна частина мови. За лексичним значенням числівники поділяються на кількісні (скільки? - один) та порядкові (котрий за порядком? - перший). Кількісні числівники можна поділити на три группи: цілі числа (п'ять, сім), дробові (одна друга), збірні (десятеро, троє). За граматичною ознакою числівники поділються на прості (один корінь - три, чотири), складні ( два та більше кореня - чотирнадцять, тринадцять), складені ( складаються з двох та більше слів - сто п'ять)

У реченні числівник може виконувати будь-яку синтаксичну роль, найчастіше підмет та означення

0,0(0 оценок)
Ответ:
хорошувау3
11.02.2020 23:59

Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури, вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів

Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, необхідні людям у побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народного мистецтва.

У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існували школи традиційного народного мистецтва.

До 1960 р. народні промисли були зосереджені у кооперативних артілях, згодом реорганізованих у державні фабрики художніх виробів. Багато з них із 1968 р. увійшли у виробничо-художні об’єднання.

Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.

(надеюсь что хорошо)

0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота