Родина це вся україна твір роздум

У моїй родині живе загальна улюблениця — кішка Ліза. Зараз я вже не уявляю, що її колись не було в нашому домі, що колись ми жили без Лізи, — такою важливою істотою вона для нас стала. Але ще кілька років тому ми не думали ні про яку кішку . Правда, я постійно просила у мами дозволу завести якусь тварину, але вона була непохитна. І от якось раз ми виявили в під’їзді крихітну грудочку, яка тикала усім у ноги, шукаючи до та захисту. Спочатку мама винесла цій істоті теплого молока, а потім вже не змогла її залишити напризволяще. Так у нашому житті з’явилася Ліза. Спочатку вона була невизначеного кольору, худа і болюча. Але поступово, завдяки турботам моєї мами й увазі всієї нашої родини, ця істота перетворилася на чудову красуню, яку наш тато назвав Лізою. Мені здається, це ім’я підходить моїй улюблениці якнайкраще. У неї біла пухнаста шерсть, бірюзово -зелені очі та пишний рожевий носик і подушечки лапок. Моя улюблена кішка дуже пластична і граціозна, любить пострибати і пограти зі своєю улюбленою «мишкою ». З вигляду Ліза — сама доброта, однак це далеко не так. Ця розумна кішка володіє непростим характером, любить пустувати і навіть напаскудити. Але ми все одно її дуже любимо, тому прощаємо їй все. Так, Ліза ніколи не буде спілкуватися з тими, хто їй не подобається. Якщо до неї нечемно звертатися, вона може зашипіти або навіть подряпати. Але моя бабуся каже, що кішка завжди відчуває хороших людей і ні за що їх не скривдить. Тому нечемні гості нехай нарікають на себе. Крім того, Ліза дуже незалежна і самостійна. Вона може цілий день займатися своїми справами, не звертаючи на нас ніякої уваги, і підійде приголубитися тільки тоді, коли сама цього захоче. Але якщо їй щось потрібно, то ця ласунка завжди доб’ється свого — жодне серце не може встояти проти такої красуні. Бабуся називає Лізу природним барометром — вона допомагає їй передбачати погоду. Так, ми завжди дізнаємося, коли наближаються холода, — тоді Ліза спить, згорнувшись калачиком і заховавши ніс. А ще бабуся стверджує, що кішки здатні « намивати гостей». Тому, коли Ліза сидить на порозі і вмивається, бабуся передрікає, що з’являться гості. І дійсно, іноді вони приходять. А одного разу Ліза врятувала всю нашу сім’ю від загибелі. Вночі у нас почався витік газу і ніхто нічого не відчув, сплячи міцним сном. Але Ліза почала ходити з кімнати в кімнату і голосно кричати. Крізь сон мама кілька разів покрикувала на кішку, але коли прокинулася, то зрозуміла, чому Ліза не могла заспокоїтися. Вчасно мама закрила газ, вивела всіх на вулицю і провітрила квартиру. Так , завдяки Лізі, ми залишилися живі. Відтоді вся наша сім’я ще більше любить цю кішку, вважаючи її повноправним членом сім’ї. Зараз Ліза вже доросла. У неї кілька разів були кошенята, яких ми дружно всі разом прилаштовували «в добрі руки». Думаю, коли Ліза стане старою, ми залишимо собі одного кошеня, що буде дуже схоже на свою маму. Щоб наша дорога кішка завжди була поруч з нами … Сподіваємось наданий вище художній твір на українській мові про опис домашньої тварини — кота допоміг у написані власного твору про свою улюбленицю.

Знайша лише це.
Клейноди козацькі — відзнаки та атрибути влади Української козацької старшини XVI-XVIII ст. До козацьких клейнод належали : корогва (прапор), булава, бунчук, пірнач, гербова печатка, литаври, духові труби, значки, палиці, гармати, тощо. Вони зберігалися в січовій Покровській церкві чи у військовій скарбниці, звідки їх виносили перед козацькими радами, походами. За ступенями клейноди поділялися на гетьманські (вручалися спочатку польським королем потім російським царем), полковницькі, сотенні (вручалися гетьманом), кошові (вручалися військовою радою Запорізької Січі), курінні (вручалися курінною радою) і паланкові (вручалися кошовим). Кожен з клейнодів належав певній особі із запорізької старшини. Булава—кошовому атаману, прапор—хоружному, бунчук—кошовому, але тримав його над головою отамана —бунчужний. Військова печатка належала судді, пірнач—полковникові, литаври—усьому війську.
Булавою називалася срібна (зверху позолочена), прикрашена коштовно-стями куля насаджена на металеву чи дерев’яну палицю.
Корогвою називалося шовкове яскраво-червоної, малинової чи інших барв полотнище з різними зображеннями посередині (залежало від кого їх було одержано) — білим польським орлом, або двоголовим російським, а по боках та архангелом Михаїлом та ін. Блакитні сині полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів і почасти інших знаків — небесних світил, святих Михаїла, Юрія, та ін. Стали переважати XVII ст. Поєднання цих кольорів на полкових і сотенних знаменах продовжує поширюватись і в XVIII ст. Треба зазначити, що поєднання жовтого й блакитного кольорів бачимо й на багатьох гербах козацької старшини тоді ж. Ще за часів Речі Посполитої уславився звичай, коли клейноди —атрибут влади й гідності— давалися козацькому війську польськими королями; згодом відповідно—російськими царями. Військо запорозьке одержувало військові знамена в 1708, 1736, 1743, 1763 рр.в останніх трьох випадках ці знамена були жовті з білою по периметру.
Бунчук — це проста помальвана палиця, на кінець якої насаджували мідну кулю під яку вставлялося волосся кінського хвоста.
Військову печатку виготовляли зі срібла. На ній був зображений козак у гостроверхій шапці, в жупані, із шаблею і порохівницею та рушницею через ліве плече. На печатці був напис „печать славного войска запорожскаго низового”. Курінні печатки мали зображення левів оленів, місяця, зірок, шабель, луків, тощо.
Пірнач (жезл) невелика булава зі срібною чи залізною кулею, з вертикальними вирізами уздовж неї або з особливими виступами у формі наконечників списів упоперек кулі, часом із шістьма парами над кулею.
Литаврами називаються залізні (срібні) котли з натягнутою на них шкірою і дерев’яними паличками для ударів по шкірі.
Палицями називаються товсті, гладенько обстругані, помальовані палки, оправлені сріблом з тупим залізом на кінці.
Значками називаються прапори куренів сотень.