До іть будь ласка, декілька нескладних вправ

Улітку мене часто будив дріб дятла. Я вставав, підходив до вікна і прислухався, звідкіля доноситься переривчастий дріб. Побачити дятла було не так-то просто. Біля нашого будинку багато різних дерев. Тут і тополі, і клени, а просто напроти вікна моєї кімнати — стара береза. Вона досить висока, з товстим стовбуром. Дятел міг бути і на березі, а міг — і на сусіднім дереві. Дятли в наших краях не дивина. Особливо багато великих строкатих дятлів. У них міцний дзьоб, твердий хвіст, червонуваті груди. Коли гуляєш парком або біля будинку і чуєш знайомий дріб, мимоволі зупиняєшся, піднімаєш голову і розглядаєш дерево. Де там дятел? Нарешті бачиш самого дятла. Намагаєшся ближче підійти до дерева, щоб краше розглянути птаха. Напевно, і дятел гає за людиною, тому що він на якийсь час завмирає, припиняє свою звичну роботу, а потім, начебто дражнячи, зиґзаґом, дуже спритно переміщується стовбуром і гілками і миттєво зникає з очей. А потім дріб раптом лунає вже із сусіднього дерева. І коли він устиг перелетіти туди? А може, це інший дятел? Із землі дятла розглянути важко. Але того дятла, що будив мене ранками, мені так жодного разу побачити і не вдалося. Але якось не дріб дятла, а страшний тріск дерева розбудив мене. Усю ніч ішов дощ, хиталися під натиском сильного вітру крони дерев. Підійшовши до вікна, я побачив, що нібито якийсь жорстокий велетень вивернув знайому березу з землі. Я вийшов, щоб розглянути зламане дерево, і знайшов у його стовбурі велике дупло, а в ньому — гніздо. Гніздо було порожнім. Мене вразило, що дупло ніби хтось відполірував зсередини. Може, це було гніздо того дятла, який будив мене ранками? Я дбайливо вийняв його з дупла, щоб перенести на сусіднє дерево. Виніс з будинку драбину і заліз на дерево, котре, як мені здавалося, облюбують майбутні пернаті мешканці берези. Між товстих гілок поклав гніздо. З того часу мене перестав будити дятел, але я не втрачаю надії. Одного разу вранці почую в себе в кімнаті знайомий дріб, вибіжу на вулицю і скажу: «Привіт. Я чекав тебе, дятле».

Кожен вважає що він є унікальним та неодмінним.Так ,це правда.Але чи потрібно про це кожному говорити.Ми маємо знати що головною нашою цінністю є серце а також характер.Будь - яка людина може бути ззовні красива ,а коли почнеш з єю говорити то прекрасна картина претворюється на великий розпач.Ми - творці нашого майбутнього і ми за нього відповідаємо.Навіть наша маленька діяльність може багато чого повернутиу майбутньому.Ми не маємо за кимось повторювати,адже завжди потрібно мати своє власне Я . І ніколи хтось не  має бути  в відповідальності за ваш вчинок.