Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від наявних у мові нових слів з новим лексичним значенням:
Афіксами (це відповідно суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, безафіксний), (префіксом: йти — за-йти, ви-йти, пере-йти, віді-йти, обі-йти, про-йти; суфіксом: ов — ліс-ов-ий; комбінаціями афіксів).
Словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (Велик-день).
Абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР (чит. уенер) — Українська Народна Республіка).
Як окремий б словотвору виділяють також субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіалізацію (восени) і прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотвору з переходом слова до інших частини мови.
Нескладене слово може включати такі морфеми (пере-пис-ува-ти; за-город-ній): кореневу (-пис-, -город-), звичайно як носія загального лексичного значення, префіксальну (пере-, при-) й суфіксальну (-ува-, -н-), що конкретизують значення слова і разом з кореневою морфемою складають основу слова, — і флексійну, закінченнєву морфему -ий (подекуди й постфікс, напр., -ся і специфічного суфікса інфінітива -ти,), як носія граматичного значення слова, що визначає відношення слова до ін. у реченні чи словосполученні. Кількаскладне слово має дві або більше кореневих морфем (водо-гін, високо-думний, благо-словити, див. Словоскладення, Словозрости). Коренева морфема може виступати в кількох варіантах (бр-а-ти, бер-у, з-бир-ати, з-бор-и, з-бір), що є наслідком давніх словотвірних і фонетичних процесів (див. Чергування звуків). Суфікси широко вживаються при словотворенні іменників та прикметників, менше дієслів. За функцією вони поділяються на: 1) словотвірні, що утворюють нові слова (кар-а-ти, карайоний: кар-а), і 2) формотвірні, що утворюють граматичні форми і належать до засобів словозміни (для вищого ступеня прикметників і прислівників: гарн-іший, -іше, для дієприкметників і дієприслівників: твор-ен-ий, твор-ячи). За активністю вживання наростки поділяються на продуктивні, що вживаються далі для творення нових слів (-ач: вимик-ач, -ник: боліль-ник), та непродуктивні, що даються виділити лише мовознавчою аналізою (-р: да-р, -к: зна-к, -т: моло-т). Дуже поширені наростки утворювати емоційні форми слів (мат-ус-я, -усеньк-а, гарн-есеньк-ий, здоров-езн-ий, пс-иськ-о, паруб-ійк-а, див. Пестливі форми), вживані в іменах та прізвищах (Тимко, -цьо, -ченко, -чук, -чак, -цюра, -ченя). З лексичних запозичень вичленовуються інколи нові наростки (-ущий: загреб-ущий, за церк. стражд-ущий; -унок: дар-унок, пор. рах-унок; -із-ація: яров-изація, пор. колон-ізація; також інтеграцією частини ін. наростка; благальн-ий, спершу звич. в якійсь вужчій стилістичній функції. Число приростків порівняно невелике; більшість їх виступає ще як прийменники; вони широко вживаються при С. дієслів для творення нових слів (пис-а-ти: ви-пис-а-ти, нерідко в сполученні з наростками) та при суперлятиві для творення нових граматичних форм (най-); при творенні видів дієслова: (роб-и-ти: з-роб-и-ти); для розмовної мови характеристичне скупчування кількох приростків (по-поспати); запозичених приростків мало (ц.-слов. пре-багатий, грец. архі-дурень). Абревіатурний тип С., вживаний спершу в підпільній літературі (есер 'соціал-революціонер', РУП), дуже поширився під час першої світової війни і зокрема в підсов. добу був спопуляризований пресою й адміністрацією (сельбуд 'сільський будинок', НКВС — енкавеес). Інфікси застосовуються при С. вигуків та в арґо. Редуплікація як форма словозростів, уживана при вигуках (зокрема приманках: тась-тась! у дитячій мові: ту-ту 'трубка') й частках (ледве-ледве) виникла з повторень (довго-довго).
Объяснение:
Навчання – це невід’ємна частина нашого буття. Але ж який життєвий урок буде найкращим? На мою думку, це поразка, яка навчає цінувати те, що маєш, не повторювати допущених помилок, чого не зможе зробити жодна перемога.
Чому саме поразка? По-перше, невдача змушує йти далі, удосконалюватися. Я вважаю, що це насамперед пов’язано із бажанням людини бути першою. Наприклад, якщо хтось програв у змаганнях, то він неодмінно скаже собі: «Наступного разу я матиму кращий результат!» У цьому разі поразка спонукає більше працювати над собою, своїми вміннями та навичками.
По-друге, детально проаналізувавши причини поразки, можна зрозуміти як діяти далі, не наступивши двічі на одні граблі. Звичайно, це робить не кожна людина, але, на мою думку, при бажанні бути кращим, удосконалюватися, перемогти в майбутньому все можливо.
Хтось може не погодитися, переконуючи в силі перемоги. Я розумію, що тріумф – це також урок, проте винести його в такому випадку складно. Зазвичай, коли таланить, людина розслабляється. Наприклад, після першої перемоги в бою князь Ігор у поемі «Слово о полку Ігоревім» утратив пильність, через що потерпів поразку та був захоплений у полон ворогами. Так тріумф спровокував невдачу.
Отже, недарма писала Ліна Костенко: “Поразка — це наука, ніяка перемога так не вчить”.
Объяснение:
