на перший погляд, дивне запитання. але з іншого чому б нам не замислитись над ним і не спробувати відповісти? !
я живу в україні, це моя батьківщина. як більшість моїх однолітків, скажу чесно, в побуті я спілкуюсь російською мовою. але в школі ми всі вивчаємо українську мову. мені здається, що інакше і бути не може. чи можливо жити в україні і не володіти українською мовою? це все рівно, що жити, наприклад, у німеччині і не знати німецької мови. мені здається, що всім українцям варто замислитись над цим. якщо всі громадяни україни будуть говорити російською мовою, тоді у нашої країни не буде власного майбутнього. чим наша держава буде відрізнятись від росії? мабуть, нічим. а як же наша культура, історі невже українська нація просто зникне з землі? за що ж тоді боролися наші пращури?
коли я сьогодні дивлюсь американські фільми, мене вражає, як їхні школярі з гордістю говорять, що вони — американці. невже ми, діти україни, не здатні пишатися своєю батьківщиною? мабуть, здатні. а для початку ми, всі громадяни нашої держави, маємо вивчати українську мову. якщо ми будемо говорити і думати рідною мовою, нас будуть поважати в інших країнах. хіба не так? !
ответ:Твір на тему "Кого можна назвати патріотом рідної землі"
Патріотизм — це любов до своєї Батьківщини. В Україні є люди, що заслуговують поваги, що багато зробили для держави, але є й ті, котрі вміють лише ганьбити країну. Я вважаю, що справжній патріот той, у кого дійсно серце болить за рідний край. Це та людина, яка сумує за своєю Батьківщиною навіть тоді, коли знаходиться в кращій країні, аніж її рідна.
По-перше, ніяка держава не зможе замінити Батьківщину. Якщо людина дійсно любить свою країну, то їй буде дуже важко покидати рідний край. Уся природа, краєвиди, місця Батьківщини — найрідніше й найпрекрасніше, що може бути!
Не можу не згадати психологічну новелу Василя Семеновича Стефаника «Камінний хрест». Автор зображує еміграцію за океан галицького селянства на межі дев’ятнадцятого й двадцятого століття, а саме прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Канади. Василь Стефаник показує невимовну єдність селянина з рідним краєм. Усе життя Іван Дідух працював на своєму невеличкому піщаному пагорбі. У свій клаптик землі чоловік уклав багато здоров’я та сил. Тяжка праця зігнула Івана, наче той пагорб. Усе своє життя цей чоловік поклав на землю. Два роки родина вмовляла його покинути Україну та емігрувати до Канади. І ось нарешті Іван погодився на вмовляння дружини та синів. Вони від’їжджають на чужину. Іван дуже тяжко переживає еміграцію. Сусіди не хотіли відпускати Дідуха: «Ціла хата заридала, як би хмара плачу, що нависла над селом, підірвалася». Слід згадати спів Івана, а також скажений танець з дружиною. То був порив усіх емоцій та переживань головного героя. Іван просив односельчан зберегти камінний хрест та окропити його свяченою водою. Дідух — образ нескінченної туги за рідною землею. Чоловіка не приваблювало чудове закордонне життя, улаштовувало все те, що він мав на своїй Батьківщині.
По-друге, патріотом держави може називатися та людина, котра готова піти на будь-які жертви заради щасливого майбутнього своєї Батьківщини. Не можна ховатися, тікати, здаватися перед труднощами. Потрібно допомагати свої країні.
Яскравим прикладом можуть слугувати сучасні події в Україні. У державі точиться війна, відбулася анексія Криму. Я особисто дуже поважаю тих чоловіків, що зараз мужньо, відважно, сміливо, сильно захищають кордони нашої країни. Ці люди залишили своїх батьків, дітей, друзів, роботу й поїхали в зону АТО заради майбутнього України. На жаль, багато солдатів повертається додому в труні. Матері залишаються без синів, діти без батьків. Ці чоловіки назавжди зостануться героями для нашого суспільства. Вони героїчно захищали український народ.
Отже, ми переконалися, що та людина гідна називатися патріотом України, котра дійсно щиру любить нашу державу, віддає за неї життя. Не можна покидати рідний край, адже тут наші близькі й рідні люди, місця, з якими пов’язано чимало спогадів. Цінуймо нашу Батьківщину!
Объяснение:
