Як дивно усвідомлювати, що кожна епоха не була величною сама по собі. Цю велич створювали люди. І саме їх внесок в історію і складав епоху. А людям, малим чи великим, властиво в чомусь помилятися, в чомусь переконуватися. Тільки так з'являються нетрадиційні рішення, тільки так вершаться великі справи. Мабуть, по-іншому не буває. Адже світ гармонії одночасно є і світом протиріч. І цей світ накладає свій відбиток на людину, проте кожне століття має своїх геніїв, іноді їх імена залишаються в забутті, а іноді зоряно сяють на небосхилі ще багатьом і багатьом поколінням. Таким є ім'я Франческо Петрарки, який вважається першим письменником епохи Відродження.
Підґрунтям цієї визначної епохи стала творчість Данте. А оскільки Петрарка висвітлював загальні історичні протиріччя, що характеризували середньовічну Італію в цілому, то саме це і визначило його провідну роль у формуванні нової, національної культури італійського Відродження.
Я думаю, що роль Петрарки визначається ще й тим, що він став першим великим ученим-гуманістом, і саме тому утвердився як перший великий лірик італійського Відродження. Його постать уособлювала реальне втілення нового письменника і новий тип взаємовідносин людини і суспільства.
Що до Петрарці повністю присвятити себе світській культурі європейського гуманізму? Парадоксально, але саме прийняття духовного сану. Адже цей факт дозволив йому входити в різні суспільні кола й бачити життя різних верств. Невдовзі до нього прийшла слава кращого лірика сучасності.
Объяснение:
