напевно на землі немає ні однієї людини, яка б не любила зимових канікул. як правило, це пора різдвяних свят із купою позитивних емоцій. я завжди намагаюся проводити їх у сімейному колі. люблю, коли вдома яскраво миготять святкові вогники, а в гостинній відчувається неповторний аромат щойно прикрашеної ялинки та мандарин.
можна досхочу бавитись в цікаві ігри, або переглядати улюблені фільми. залишається дуже багато часу, аби просто провести його зі своїми рідними. власне це й є найприємнішим моментом.
традиційно, кожного року ми з моїми друзями на різдвяні свята завжди ходимо до новорічної ялинки, щоб порозважатися та подивитися на виставу із головними героями багатьох казок , снігуронькою та дідом морозом.
в цей же час збираються гості, тому у нас вдома завжди можна почути голосний сміх та веселі розмови. на одне з моїх найулюбленіших свят – різдво, збирається вся наша велика родина. святковий стіл переповнений смачними стравами та солодощами, проте частування розпочинається з куті.
після вечері я разом із своїми товаришами, приїжджими братами та сестрами йдемо колядувати. за традицією співати колядки потрібно пізно ввечері, проте моя мама не дозволяє мені цього робити так як окрім себе я повинен подбати і про своїх родичів, які зовсім не знають міста. і хоча нас час обмежений, ми намагаємося відвідати якнайбільше домівок. як правило,
наша компанія не обмежується однією колядкою, у нас їх декілька. співаючи, ми сповіщаємо усіх людей про народження ісуса христа. за це ми отримуємо цукерки, мандарини або ж дрібні гроші.
дівчата цього дня збираються разом, аби поворожити на свого судженого. це вони роблять з розтопленого воску зі свічки, який виливають у воду. подружки ніби там щось бачать, а потім лише голосно сміються.
наступний ранок розпочинається з того, що ми хвалимося перед нашими батьками своїм заробленим скарбом.
різдвяні канікули ще не закінчились, а я вже починаю за ними сумувати. адже цей час можна провести як найвеселіше.
Чи взагалі людина так влаштована? Вона весь час просить: дай, Боже; дай, земле; дай, дай, дай...
А чи достойні ми, люди, щоб нам щось давати? Чи з користю ми використовуємо те, чим нас щедро обдарувала природа? Можливо, ми самі повинні їй щось дати? Або, принаймні, зберегти? Ось які питання людина повинна поставити перед собою. Але відповідь, швидше за все, буде невтішною.
Небагато хто з нас може похвалитися тим, що насадив багато плодових дерев, виростив сад на пустирищі. Або створив на радість іншим квітник у дворі багатоповерхівки. Або вийшов на вулицю та поприбирав там сміття, сам, просто за покликом душі?
Але багато хто, навіть з тих, хто присягається у любові до природи, залишить у лісі сміття після пікніка; викине пластиковий пакет у воду річки чи озера, не донесе до урни обгортку від цукерки, недопалок сигарети... Натомість ми вирубуємо ліси з метою наживи, знищуємо лісові квіти, забруднюємо водоймища.
Ми будемо просити здоров"я у землі, але самі нічого для цього не зробимо: не припинимо зловживати алкоголем, не кинемо палити, не пересядемо з автомобіля на велосипед.
Земле наша, дай здоров"я тим, хто любить тебе по-справжньому, хто служить тобі вірою та правдою, має чисті помисли, прикрашає тебе і зберігає у чистоті та незайманості.
