Присвійні прикметники (чий?) творяться по-різному від іменників І і II відмін
Творення присвійних прикметників
Від іменників
І відміни
(назв людей, тварин) Від іменників І відміни присвійні прикметники творяться за до суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи г, к, х, ґ (“хуґа гука”) чергуються із ж, ч, ш, дж: Галя — Галин, Ольга — Ольжин, дочка — доччин, свекруха — свекрушин, Мамалиґа — Мамалиджин.
Суфікс -ін виступає лише після й (на письмі -їн): Марія — Маріїн, Надія — Надіїн, Дар’я — Дар’їн.
В усьому іншому присвійні прикметники повністю зберігають написання іменників, від яких вони утворені (див. Уподібнення приголосних за місцем творення; Вживання м’якого знака): Параска—Парасчин (хоч вимовляємо [парашчин]), невістка—невістчин (хоч вимовляємо [нев’ішчин]), Вутанька—Вутаньчин (перед шиплячим м’який знак зберігається), Маланка — Маланчин.
Від іменників
II відміни
(що позначають загальні і власні назви) Від іменників II відміни присвійні прикметники творяться за до суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов- або -ев- (-єв-):
а) якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування
-ів — -ов-:
батько — батьків, батькового, батьковому...;
столяр — столярів, столярового, столяровому...;
б) якщо прикметник утворено від іменника м’якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв) — -ев- (-єв-):
Мусій—Мусіїв, Мусієвого, Мусієвому...;
коваль — ковалів, ковалевого, ковалевому...;
Кайдаш — Кайдашів, Кайдашевого, Кайдашевому...;
тесляр — теслярів, тесляревого, тесляревому...
У називному і знахідному відмінках однини присвійні прикметники мають нульове закінчення: (чий?) батьків, материн.
Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за до суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджолиний, пташиний, орлиний, зміїний, солов'їний; чи суфіксів -ач, -яч: собачий, качачий, телячий, свинячий.
Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.
Теми серыми большими глазами, строго оглядел всякого из-под большого лба, тем уважительной походкой Василько всегда вызывал улыбку у взрослых. Если бы кто услышал, как было звать он летом, отворачивая от гречки корову, то, не видя его, подумал, что это кричит старый, бородатый Никита-чабан, а не малый Василько, которому только этой весной сшили брюки.
Дома Василько время как начнет "староват", то все только удивляются!
За обедом пусть только кто накрошите хлебом на столе или разольет борщ с ложки, - Вася так и звать, будь то свой, или чужой: "А зачем так накришуваты и наляпуваты!" Или забудет кто шапку в доме снять, - он сразу выкарабкается на скамью или на скамейку, подберется, сбросит шапку и пальцем на образы покажет, говоря строго: "Он видишь, что там такое суровое"
Объяснение:
