У 1964 році відзначали 400-річчя з часу видання першої книги, друкованої І. Федоровим у Москві. Одним із запланованих ювілейних заходів було встановлення меморіальної плити Івану Федорову з метою побудови упродовж наступного десятиріччя пам'ятника друкареві. Меморіальна плита була закладена у сквері між вулицями Підвальною та Івана Федорова.
1977 року львівські скульптори дістали замовлення на пам'ятник з Москви з умовою спорудити його за 2 місяці. За такий короткий термін це було нереально, тому існує думка, що скульптори взяли макет типового радянського солдата, додали голову Федорова і дали в руки книжку. Доказом називають фартух, у якому легко впізнати шинель, і кирзові чоботи на ногах у друкаря.
«Далебі пам'ятник був покликаний не стільки задовільнити естетичні уподобання, скільки через правильно висмикнуті з бурхливого потоку історії Львова факти легалізувати в очах галицької громадськости комуністичний режим з осередком у досі ментально чужій львів'янам Москві», — вважає публіцист та дослідник архітектури Павло Шубарт.
Щоб усвідомити свою національну приналежність, глибше пізнати і полюбити свій народ, мистецтво і душу того краю, де живеш, треба долучатися до місцевих обрядів та звичаїв. Нехай вони здаються інколи застарілими та непотрібними, смішними, але треба пам*ятати що в них заховано той генетичний код, який є і в кожному з нас. Саме цей код об*єднує людей різних поколінь, поглядів, уподобань в одну велику націю. Ці звичаї та традиції пережили віки, стали історією народу, а нам належить не забувати свою історію, ставитися до неї з повагою і пошаною.
