Так у ІІІ тис. до н. е. з індоєвропейської прамови виокре- милася праслов'янська мова. Праслов'янська мова (спільнослов'янська) це мова- предок усіх сучасних слов'янських мов (української, ро- сійської, білоруської, польської та ін.). Вона проіснувала майже 2 тисячі років з І тис. до н. е. до VІ ст. н. е. Цю мову легко розуміли всі племена, що заселяли тери- торію від Вісли й Одри до Дону й Волги, від Карпат до Балтики. Однак, як стверджує мовознавець Іван Огієнко, «уже від самого початку праслов'янська мова не була зовсім однакова, бо весь народ жив окремими родами, які пізніше почали гуртуватися в окремі більші племена, і тому праслов'янська мова почала ділитися на окремі говірки». Українська мова є однією з найдавніших індоєвропей- ських і прямою спадкоємницею мов тих слов'янських племен, що населяли територію сучасної України, лян, сіверян, древлян, тиверців, уличів та ін. Існують припущення, що українська мова має набагато давніше походження. Ще в 1879 році польський учений- віст Михайло Красуський у своїй праці «Давність української мови» наголошував, що українська мова не тільки старіша від усіх слов'янських, а й від санскриту, грецької, латинської та інших арійських мов. Про це свідчать і давні фольклорні твори, наприклад календар- но-обрядові пісні. Український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка «А ми просо сіяли » існувала в Україні вже в I тис. до н. е., а колядки про сот ня віту птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби. Виписати тези
