Понеділок, кажуть, день важкий, але саме цей день став для нас пам'ятним. Наша класна керівниця Інна Юріївна оголосила понеділок... Днем джентльмена. Вона пояснила, що джентльмен — це людина вихована, ввічлива, з гарними манерами. Ці якості треба виховувати в собі щодня. А поки ми повинні уявити себе джентльменами хоча б на один день.
І ми "почали входити в образ" джентльмена... На перервах хлопчики намагалися, виходячи з класу, пропускати дівчаток уперед, у коридорі звільняли дорогу старшим. На уроках сиділи незвично тихо: не шепотілися, не підказували, не передавали записок, не викрикували — тобто поводилися ідеально. В усьому були підкреслено ввічливі. Звістка про те, що в нашому класі День джентльмена, миттєво облетіла школу. Спочатку всі просто здивувалися. Ми дуже хвилювалися, почували себе незвично в ролі джентльменів. Адже доводилося стежити і за своєю мовою. Треба було виглядати охайно. У їдальні ми не лізли, як звичайно, без черги за булочкою. Потім з нас почали жартувати: "Нічого, джентльмени, завтра ви станете такими, як і були: адже ви джентльмени на один день!"
На виховній годині вчителька підвела підсумок Дня джентльмена. Вона ще раз зазначила, що джентльменами за один день не стають і все в наших руках: від того, як ми будемо виховувати в собі ці гарні якості, залежить і ставлення до нас навколишніх...
Ми йшли до виходу зі школи з Вальком Жуковим, обговорювали сьогоднішній день. У дверях зіштовхнулися з жінкою похилого віку. Вона відступила, пропускаючи нас уперед. Ми, ніби нічого не сталося, спокійно пройшли мимо, розмовляючи про своє. І раптом Валька зупинився: "Але ж насправді так, ми виявилися джентльменами навіть не на день, а всього на декілька годин!"
Ми сіли в тролейбус. От де багато можливостей показати себе джентльменами! На наш жаль, у тролейбусі було багато вільних місць, тому виявити своє джентльменство — поступитися місцем старшим — нам не вдалося. Ми вийшли з тролейбуса. За нами виходила навантажена сумками жінка. Не змовляючись, ми простягнули їй руки. Вона посміхнулася і сказала: "От це справжні джентльмени!"
Відповідь:
Людиною бути дуже складно, адже справжня людина повинна мати такі риси, як чесність, доброзичливість, добросовісність і відповідальність. Для того, щоб розуміти, наскільки ти хороша особистість, слід вміти бачити свої вчинки очима інших людей, слід замислюватися над тим, що ми робимо. Адже часто ми діємо, не розуміючи, які наслідки можуть бути від наших вчинків, а через деякий час нам доводиться шкодувати про скоєне. Крім того, бути людиною — це обов’язково мати мету в житті, друзів, родину.
Кожен з нас хоча б раз замислювався над тим, якою людиною він є, кожен з нас хоча б раз намагався змінити себе. Але перш ніж змінюватися, треба визначитися, що ти прагнеш мати від життя і яким у цьому житті ти хочеш бути. А вже потім треба виховувати саме ті якості, які до досягнути мети і втілити в життя свої прагнення. Та робити це необхідно вже зараз — не слід відкладати на завтра те, що ти можеш зробити сьогодні.
Письменники та поети у будь-які часи досить часто зверталися до теми людяності, виховання справжньої людини. Актуальною ця проблема залишається й сьогодні: як у літературі, так і в реальному житті. Майже у кожному літературному творі можна знайти ствердження, що гідною людиною бути непросто. Я наведу лише один приклад з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». У цьому чудовому творі письменниця розповідає нам історію кохання звичайного хлопця Лукаша і лісової дівчини Мавки. Хоча Лукаш і був людиною, але згодом виявилося, що саме Мавка, представниця природи, мала більше людського. Бо для Лукаша у житті головними були влаштований побут і матеріальні блага, а не взаємне кохання і щирість. У нього не було тих головних рис, що саме й роблять людину Людиною.
Тож треба пам’ятати, що саме вміння любити, щирість і людяність робить нас людьми. Досить часто саме кохання змушує нас стати кращими і змінитися. А якщо людина прагне стати кращою, змінитися, і у неї це виходить, вона вже тоді почуває себе щасливою. Але водночас ми повинні залишатися собою і не втрачати своєї особистості, власного обличчя. Тому не треба робити того, чого хочуть інші і так, як вони того бажають, хоча до порад оточуючих прислухатися варто.
Отже, щоб стати гідною людиною, недостатньо просто нею народитися. Треба постійно вдосконалюватися і працювати над собою. Бути справжньою людиною — це дуже складно й відповідально, і хоча ідеальним бути неможливо, до цього треба прагнути усе життя.
Пояснення:
