Прочитайте текст, з'ясуйте його стиль. Свою думку доведіть, скориставшись таблицею, поданою на попередній сторінці. Свiтове древо В українців образ світового древа зафіксований в орнаментальних зображеннях на вишитих і тканих рушниках, килимах, витинанках, писанках, скринях, посуді та оздобленні одягу. Світове древо фігурує в легендах і казках. Світове древо це своерідна модель Всесвіту, де для кожної істоти, предмета чи явища є місце. У вертикальній площині древо ділиться на три частини: нижню-коріння (підзем- ний світ), середню-стовбур (земний світ) та верхню -крону (небесний світ). До кожної з цих частин «приписані» певні істоти. Внизу, біля коріння, мешкають змії, жаби, риби, водоплавні птахи та тварини, бо низ дерева символізуе не лише підземний світ, а й воду. У середній частині, на землі, розташовують- ся великі тварини: тури, олені, коні, ведмеді, вовки. Це такожі світ людей. У верховіттісві- тового дрена селяться птахи і бджоли, тут же містяться небесні світила. По горизонталі світове древо і простір до- вкола нього поділяється на чотири частини, які виражають уявлення про час. Идеться про час доби: ранок, день, вечір і ніч, а також про пори року: весну, літо, осінь і зиму. Поділ на чотири частини уособлюе й простір. Йдеться про схід, південь, захід, nівніч. Світове древо також символізує Богинкю Матір. Природа, мати всього живого, і е древом життя. Тому на вишивках, ткацтві, писанках Бере- гиню зображували з високо піднятими руками, П постать нагадуе дерево з пишною кроною. Древо життя -це й древо роду. Найпоширеніша схема зображення древа роду - стовбур з трьома гілочками. Такі родовідні дерева вишива- ли червоними нитками по білому полотну. Рушники з такою вишивкою називали рушниками долі, ix pозміщували як обереги над образами, ві- кнами, портретами родичів.

Прислівя не знаю но знаю словаабракадабра  (лат. abracadabra – заклинання) – магічна формула, таємне  слово, замовляння; синонім безглуздя, нісенітниці, незрозумілого набору слів.

абсолютна теперішність  (лат. аbsolutus – необмежений) – те саме, що й  історична теперішність.

абсурд  (лат. аbsurdus -безглуздий) – безглузді твердження; вислови, позбавлені раціонального змісту. абсурд відрізняється від  нісенітниці: нісенітниця не істинна, проте не хибна, а абсурдний вислів осмислений і внаслідок своєї суперечності є хибним.

автентичний текст  (гр. authenticos – справжній) - достовірний текст певного автора.

автобіографія  (гp.  autos - сам, вiоs - життя, grapho – пишу) –  власний опис свого життя.

автонім  (гр. аutos – сам і onoma – ім’я) – справжнє ім’я автора, на противагу імені вигаданому – псевдоніму .

автор  (лат. аu(с)tor – створювач) – творець тексту, промови, наукового дослідження тощо.

автореферат  (гр. аutos – сам і лат. referre – допові) – короткий виклад автором змісту своєї наукової праці.

авторські слова –  1)  грам.: слова, з яких до тексту вводять пряму мову; 2) слова, що належать тільки певному автору і не підлягають змінам:   авторські слова тараса шевченка, авторські слова івана франка.

агіографія  (гр. hagios – священний і grapho - пишу) – різновид церковної літератури; оповідання про життя осіб, яких церква проголосила святими.

агітаційна промова  (лат. agitatio  –  спонукання до чогось) –  промова, що зосереджується на якому-небудь політичному питанні, ідеї, факті, містить заклик до певної діяльності й адресована до широких мас.

аграматизм  (від гр. аgrammatos – нерозбірливий) – порушення мовлення людини, що виявляється у неправильному використанні граматичних елементів і форм.

адаптація  (лат. adaptatio - пристосування) - пристосування тексту до можливостей сприймання читача.

адгортація  (лат. аdhortatio – ) – те саме, що й протропа.

акростих  (гр. akrostichos – крайній рядок) –  вipш-загадка,  в якому початкові букви рядків слово-вiдгадку:

Мова є найбільшим, найціннішим надбанням як людського суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема. За до мови люди спілкуються між собою, виражають свої думки, почуття, зберігають їх і передають нащадкам. Немає і не може бути мови без суспільства, а суспільства без мови. Мова є характерною ознакою сучасної нації. Коли мова перестає виконувати свою головну функцію - бути засобом спілкування і мислення, вона стає мертвою, не розвивається і не вдосконалюється. Розвиток мови тісно пов'язаний з розвитком суспільства. Як живий орга?ізм, вона часом зазнає змін, під впливом історичних, економічних та політичних умов. Відмирають одні слова, а замість них виникають нові, старіють іноді морфологічні і синтаксичні конструкції, поступаючись перед новими, що більше відповідають вимогам часу.
Понад з тисячі мов є у світі, але для кожного народу, кожної нації, найближчою і найдорожчою є його рідна мова. Рідною мовою української нації є українська мова. Поняття рідної мови - невіддільне від думки про рідний край, батьківську хату, материнське тепло. Рідна мова є одним із важливих засобів формування патріотичних почуттів, гордості за свій народ; вона є виявом його національної культури. Мова єднає між собою різні покоління людей, вона передається як заповіт, як найдорожча спадщина. Піклування про рідну мову, любов і повага до неї має бути в центрі уваги кожної нації.
Українська мова формувалась на основі середньонаддніпрянських говорів, як і раніше від інших, і ширше закріплювалися в художніх творах і науковій літературі. Українська мова, єдина для всієї української нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.
Багато відомих людей відзначали велич і красу української мови. В. Сухомлинський так характеризує українську мову: "Надзвичайна мова наша є таємницею. В ній всі тони і всі переходи звуків від твердих до найніжніших... Дивуєшся дорогоцінністю мови нашої: в ній, що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перли".
Українська мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови Воно виробляє мовний еталон - досконалу літературну мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці. Мова регулює стосунки між людьми, впливає на них. Це виявляється в мовленні, коли виникають певні обставини спілкування. Щоб мовці розуміли один одного, їхнє мовлення залежить від змісту й послідовності, точності й доречності, висловлювання, багатства словника, досконалого володіння уміннями поєднувати слова в реченні, будувати різноманітні структури, активно застосовувати норми літературної мови. Тому й найголовнішими ознаками культури мовлення є змістовність, послідовність, правильність, виразність. Отже, щоб говорити правильно, треба добре знати всі розділи української мови. Точніше називається таке мовлення, в якому повністю відповідають своїм значенням і смислу висловленої думки. Найголовнішими засобами точності нашого мовлення є лексичне багатство української мови, бо воно містить великі можливості для вибору.
Найбільше можливостей для вираження точності мовлення мають багатозначні слова, терміни, синоніми, омоніми, пароніми. Відомо, що у мові більше багатозначних слів, ніж однозначних.
Мова - це наша ознака, в мові - наша культура, ступінь нашої свідомості. Це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національної організації. Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... Звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. В мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визначення. Мова - це не простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова - це найяскравіший вираз нашої психіки, ще найперша сторожа в нашого психічного Я... І поки живе мова, житиме народ як національність. Не стане мови - не стане й національності, вона геть розпорошиться поміж дужчим народом.