Любов до Батьківщини. Ці слова наповнилися реальним змістом улітку 1991 року. До цього українцям прищеплювали любов до могутньої імперії, тобто Радянського Союзу. Тепер перед кожним на певному ступені саморозвитку постає питання, яке винесено в заголовок цього твору. Дійсно, як пояснити собі дивне почуття єдності з народом, землею, історією, що зветься любов’ю до Батьківщини?
Для себе я відповів на це питання. Почуття любові до України є тим почуттям, що об’єднує землі, згуртовує людей. Завдяки такій любові різномовні люди перестають бути диким натовпом, а населені пункти — брудними гуртожитками. Єднаються люди, розквітають міста — ось так людські почуття впливають на світ.
Любов до Батьківщини не може бути обов’язком, адже про це ні в якій конституції чи кримінальному кодексі не напишеш. Це почуття, гідне справжнього громадянина, виникає в кожного з нас від народження, і з часом воно гартується й міцнішає. Але є й ті, хто зрікаються цього почуття, плюндрують звання українця. Як цьому зарадиш? Мабуть, уже ніяк.
Хто щиро любить свою Батьківщину? Селянин, який плекає золото хлібу. Працівник заводу — майстер, у якого золоті руки. Учитель, який рік за роком віддає знання своїм учням. А ще лікар, бібліотекар і багато-багато інших.
Зрозуміло, хто не любить України, хто лише носить гладеньку машкару любові? Той, хто не працює задля її добробуту й процвітання.
З часом, коли суспільство нарешті вирине з кризи, питання про любов до рідної України більше не постане. Це почуття ввійде в плоть і кров нації, стане її органічною часткою. І доля тоді щиро всміхнеться браттям-українцям. Золоті часи настануть для нашої держави. То ж примножуймо свою любов до Батьківщини — вона повернеться до нас сторицею!
Мій обов’язок перед природою. Живучи в наш складний час гаючи за життям свого народу й усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. На землі не буде більше великих воєн, завдяки досягненням науки і техніки, людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнювало її протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
Ми всі у боргу перед природою. Важливо поважати свою матір-землю. Ні в якому разі не допустити цілковитого знищення усього живого на ній. Бо, коли це станеться, ми, люди, теж зникнемо, і наш обов’язок зараз — не допустити цього.
Не допустити хоча б того, що цілком і повністю залежить від нас і називається людським чинником.
З уроків географії ми знаємо, що природа — це безкраї степи, на яких дозріває зерно нового врожаю. Це могутній Дніпро з тихими затоками та довгими вітами верб. А навесні цвітуть і милують око молочно-білі сади. Не можна навіть дібрати слів, щоб розказати про все, що відчуваєш.
