Відповідь:
Нещодавно у моєї подруги був поганий настрій, вона плакала, майже не їла і майже не розмовляла з людьми. Говорять, що не можна завжди веселитись, треба бути більш самостійним та серйозним. Але це не означає, що треба бути песимістом і говорити, що всі в цьому світі не праві. це не правильно!
Звісно краще жити людям з веселою та щедрою душею. Людям-оптимістам! Таких людей часто називають "душа компанії", це й справді так. Такі люди можуть до в будь якій ситуації та розвеселити навіть найбільшого песиміста, можливо стати для нього справжнім помічником та другом! Будьте завжди веселими та радісними людьми! Я тримаю за вас кулачки!
Пояснення:
Докія з дитинства не знала батьківської любові та турботи. Тільки й могла, що співати тужливих пісень, яких знала багато.
Була вона сумною та мовчазною дівчинкою. Минули роки, і вона виросла. Однак її життя не змінилося. П"яниця-батько її зневажав, а мачуха била. Подруг вона не мала.
Журба гнітила Докію, ця журба зробила лагідним вираз її обличчя. Її мучила думка, невже вона гірша за інших, що її так мучать? Вона не розуміла, що сама була винна, колись відіпхнувши від себе Христю, що підійшла до неї колись на вулиці. Вона й не могла цього зрозуміти, бо сама зазнала багато кривди від людей від самого дитинства. Вона терпіла, бо нічим не могла собі зарадити, і тоді в її серці прокинулась журба, сум, що не давав їй спокою ні вдень ні вночі.
Проте її серце не було злим, воно вміло любити і розуміти чуже горе. Вона не дівувала так, як дівують інші дівчата.
