Серце калатає, душа розмикається, вона має ввібрати в себе– ці радісні слова. Співає й землі. Біла сизість снігів переходить в сизу білість неба, створюючи, нерозривність. І ти ніби бачиш над тобою, і поперед тебе шугають янголята… Різдвяна казка! Певна річ наша земля зберігає інформацію, яку чужинці-заволоки ніколи не вичитають: ані зі снігів, ані з марева, ані з розлитих у повітрі щедрівок. І починаєш розуміти ту тоскну необхідність наших емігрантів, що воліли б хоч померти на рідній землі. Ми відчуваємо власне тіло не бачачи власного випромінювання не фіксуючи космічних променів, які проймають наше єство. Зоряні пульсування зливаються з незримими спектрами променів від землі, такі імпульсі відчувають тільки люди споріднені із землею. Ці імпульси закладені в безсмертних колядках і щедрівках.
До того, як хліб потрапляє до нашого столу - він проходить довгий шлях.
Спочатку відбирають найкращі сорти пшениці, що дають найкращі врожаї - це роблять селікціонери. після цього в колгоспі працівники засіють це зерно в землю, доглядають та вирощують його, поки колосся не виросте. Комбайнер збере врожай. Водій відвезе зерно на млин. Мельник - змеле зерно в борошно. Після чого на хлібозаводі з цього борошна пекарі спечуть хліб. В магазині - продавець нам його продасть. Всі ці люди мають безпосереднє відношення до хліба і пахнуть їм. Будемо поважати и цінити їх.
