ответ: Я живу на дереві. Не можу жаловатся, мені затишно і сухо. Дерево велике, і у мене сотня братів, одні відлітають, інші залишаються. Кажуть, що якщо полетиш, то більше ніколи не повернешся. Я турбуюся за своїх братів. Де вони? Як їм? Чи знайшли вони інше дерево? Я боюся так само як і вони полетіти, і не повернуться. Мені подобається, коли йде дощ. Краплі чистої води стікають з мене даючи прохолоду дереву. Я люблю дощ. Він дає щастя, і забезпеченість водою. Мені не подобається, коли моїх братів зривають, і ще коли настає осінь. Восени ми всі повинні полетіти, залишаючи нове місце, для нових листя. Я мрію, про те, що не будуть зрубувати дерева і будувати на їх місці будинку, я мрію, про те, що не будуть рвати гілки, для виробів або гри з собакою. Я хочу завжди бути листочком. Жити можна спокійно, нічого не боячись. Добре бути листочком...
Первые лучи солнца проникают сквозь занавески, осветив комнату. Цветы, стоявшие на подоконнике, впитывают тепло. Все живое: птицы, звери и насекомые купаются в лучах восходящего солнца. Постепенно утренний воздух становится теплее. Иногда, солнце исчезает за облаками, будто отворачиваясь от нас. Тогда и комната, и двор, и деревня - все мгновенно становится темным и тусклым. И тут в одно мгновение солнце снова возвращается к нам, озаряя все вокруг. Из окна видно, как роса переливается как жемчуг, рассыпаный и кем то забытый на траве. Мартовским утром природа пробуждается после долгого сна и радует нас своим теплом.
