Споконвіку люди жили в гармонії з людиною. Але чим більше розвиваються технології, тим більше ми віддаляємось від неї. Зараз, ми не розуміємо наскільки важливу роль у нашому житті відіграє навколишній світ. Щодня все більше занурюючись у гаджети, ми забуваємо, що таке ліс. Величезні мегаполіси знищили мільйони гектарів родючої землі. Але одного разу ми схаменемось та зрозуміємо — вже пізно все змінювати, дороги назад немає. У нас не буде свіжої та чистої води, дерева, що дають потрібний нам кисень, вирубані вщент, а на їх місці стоятимуть лиш невикорчувані, старі пні, з яких не буде жодної користі. Тварини та рослини ми побачимо лише в зоопарках та оранжереях, і наші внуки думатимуть: "Для чого взагалі було це нищити?". Ми створіння, тісно пов"язані із прородою, ми — її частина. Знищивши її, ми знищимо самі себе, свої традиції, свою сутність, перетворившись на бездушних машин.
Моя бабуся — це неймовірно щира та добра людина, без якої я не уявляю свого життя. Її обличчя вже вкрилось зморшками, особливо навколо губ та очей, адже вона, скільки я себе пам"ятаю, завжди посміхалась, що там не було б. Вона ніколи не втрачала оптимізму, та завжди стверджувала, що посмішка — це найкраща збоя проти поганого настрою. Лиш один погляд її зелених очей мотивує тебе ніколи не здаватись, а теплі, ніжні обійми рук — стали найкращою підтримкою при негараздах. Я завжди відчуватиму всю її любов, пригадуючи, як колись її губи виспівували ту ніжну колискову про білих птахів. А я відчуваю, як тріпоче моє серце, коли я згадую її образ, коли, перебуваючи в її оселі, читаю їй книги, розуміючи, що вона щаслива, коли я поряд. Бабуся для мене — це найрідніша людина, яка навчила мене любити весь навколишній світ.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
