Вправа 2. Вставте, де треба, пропущені літери. Поясніть особливості подвоєння приголосних у словах.
Багатовод...ний – багатовод...я; вміщен...я – вміщен...ий; галуз...ка – галуз...я;
вовч...ий – лисич...ин; уклін...ий – вкопан...ий; саван...а – саван...ий; узбереж...я –
Поволж...я; собач...а – узбіч...я; знан...я – знан...ь; блакит...ь – блакит...ю; геран...ь –
геран...ю; любов... – любов...ю; об...ігати – об...ігнути, стат...я – стат...ей; суд...я –
суд...івство – суд...ейський; ріл...я – свин...я; Поліс...я – поліс...ький; нескінчен...ий –
нескінчен...ий; лосин...ий – кін...ий; по...дзьобати – на...дзьобати; бад...я – бад...ей;
Іл...іч – Іл...єнко; зап’яст...я – передчут...я; напів...ідкритий – напів...зів’ялий; пониз...я
– орлен...я; дал...ю – совіст...ю; зріс...я – квіт...я; широчен...ий – присвячен...ий;
Трипіл...я – трипіл...ьський, породіл...я – породіл...ей, роздол…я – стел…я, безхліб…я
– безгріш…я, обл…ікарня – роз…иратися, задзеркал…я – немовл…я.

Великою проблемою в нашій країні і в усьому світі є ставлення до природи. Люди вже не помічають навколо себе прекрасної природи, вони вирубують ліси, осушують болота, вбивають звірів, будують заводи і забруднюють природу. У багатьох країнах створено організації захисту природи, але це дуже мало, адже люди продовжують жорстоко знищувати природу, не усвідомлюючи того, що роблять. Природа — це наше життя. Не буде природи — не буде нас. Винищуючи ліси, будуючи заводи на цих територіях, люди думають лише про гроші та вигоду, а ні в жодному разі про природу, про красу, про звірів і навіть про своє нормальне майбутнє життя. Я вважаю, що це ненормально, це жахливо, люди знищують природу, знищуючи себе. І ніхто не усвідомлює, що ми — частина природи. 1 якщо таке ставлення до природи не зміниться, жахлива неминуча катастрофа чекає на нашу Землю, і в ній будуть винні саме люди. Можливо, з часом люди зрозуміють, що вони роблять, але вже буде пізно, і ніхто не поверне нам чистого повітря, звірів, ліси, нашу рідну дорогу природу.

 Я люблю свою бабусю, і всі вихідні дні проводжу у неї. Бабуся невеличка на зріст, худенька, з блакитними жилками на шиї й руках. Риси обличчя виразні, чітко окреслені, правильні. Вони вказують на те, що раніше вона була красунею. Особливо мені подобаються її очі. В її погляді ніколи не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Її голубі очі освітлені зсередини м’яким живим сяйвом, вони випромінюють тепло і щирість навіть тоді, коли бабуся гнівається. Коли б я не приїхала, на бабусі була біленька хусточка, яка різко відтіняла чорні брови і засмагле обличчя. Іноді хусточка зсувалася набік, і з-під неї вибивалося пасмо сивого волосся. Бабуся знає багато казок, і мені подобається слухати її тиху неквапну оповідь. Ось така вона, моя люба бабуся.