ПОЕЗІЯ і ПРОЗА ПРОФЕСІЙ Редакція журналу щодня одержує чимало листів. Ці листи щирі й відверті.

Відчувається, що їх авторам хочеться висповідатися, спитати поради. Адже

розповісти про себе все, навіть найінтимніше, найзавітніше незнайомій

людині легше, ніж найближчому другові.

Ці два листи прийшли одночасно. Обидва від дівчат-ровесниць. Одна

дівчина, закінчивши школу, пішла працювати до канцелярії, її пригнічує

одноманітність хай і нескладної, але такої буденної праці. Вона заздрить

тим, хто завжди в дорозі, хто ночує в наметах, бачить над собою не стелю,

а зоряне небо.

Інша дівчина стала геодезистом. Тижні, а то й місяці вона проводить у

полі, тому так сумує за гамірливим містом, так заздрить своїм ровесницям,

які можуть хоч щовечора відвідувати якщо не музеї й театри, то принаймні

дискотеки. Професію свою вона ненавидить. «Мені здається, я сіла не в

свій потяг. Треба б пересісти, але як же непросто це тепер зробити»,—

пише вона.

Справді, тепер це непросто. Як і непросто, врешті, вибрати той самий

«свій» потяг вчасно і правильно.

Які неправдиві,— просто-таки бутафорські уявлення має наша молодь про

різні професії! Лікар — це для неї обличчя у марлевій пов'язці, яскрава

лампа над хірургічним столом. Родичі очікують біля дверей операційної,

уже з квітами, бо наперед переконані, що операція пройде блискуче.

Сталевар — це для молодих твердий погляд, рішучий вираз мужнього

обличчя, яскраве полум'я мартену... Геолог — це рюкзак, едельвейси,

водоспади, ризиковані, проте завжди вдалі переправи через бурхливі

гірські річки, гітара біля мальовничого багаття...

Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій! І як нелегко розкрити

істинну суть фаху! Тут уже треба збагнути прозу щоденної копіткої праці

людей, бо ж без прози не існує поезії.

Життя геолога — це місяці, якщо не роки обробки зібраних матеріалів. Це

бездоріжжя, побутова невлаштованість, часто бездомність і безсімейність.

Крім краси гірських ущелин та екзотики дрімучих хащів, це люті комарі й

набридлива мушва, це безкінечна втома.

Життя лікаря-хірурга — це безперервне фізичне й душевне напруження, це

гоєння людських ран і виразок. Це будні прийому стражденних і, буває,

роздратованих хворих, це виснажливі нічні чергування. Нерідко — це й

найтяжчий моральний обов'язок сказати рідним, що врятувати хворого

попри всі зусилля не вдалося...

Життя вчителя — це не лише оберемки квітів у день екзаменів. Це стопи

зошитів, які доводиться перевіряти до глибокої ночі, це шум у класі,

штовханина на перервах, це сорок учнів із різними, такими непростими

характерами... І то в кожному класі по сорок, а скільки усього? А протягом

життя?

Тож придивляйтеся до людей, до їхньої праці, до прози й поезії професій,

які вас зацікавили! Щоб не довелося потім пересідати в інший потяг

(Із журналу; 410 слів).

2. Виконайте завдання над змістом прочитаного .

1) Визначте основну думку, тип і стиль мовлення прослуханого

тексту?

2) Через що може з'явитися незадоволення обраною професію?

3) Чому непросто обрати «свій потяг»?

4) Чому в молоді часто викривлені уявлення про різні професії?
5) Які професії згадуються в тексті? Що відомо про зовнішні
атрибути і суть кожної з них?
6) Як ви розумієте вислови: «Фахівці, як і професії, бувають
різні», «Без прози не існує поезії»?

Використовують хлопці, цей діалог неможливо читати без сміху.змальовуючи «хатню війну», письменник  більше ста років зачитуються наші співвітчизники цікавими художніми творами і. нечуя-левицького. одним з найкращих з них вважається повість «кайдашева сім’я». цей твір не схожий не тільки на будь-який інший твір самого письменника, а й на будь-який твір в українській літературі. «кайдашева сім’я» – це вершина гумористичного таланту великого митця художнього українського слова.читаючи повість, майже одразу стає зрозуміло, що сміх, який викликає ця повість, дуже різноманітний – сатирично-знищувальний, дошкульний, печальний, сумний, ліричний, безтурботний, жартівливий або доброзичливий – в залежності від того, про кого в цей час веде свою оповідь автор.якщо характеризувати засоби комічного в повісті «кайдашева сім’я» і. нечуя-левицького, в першу чергу треба звернути увагу на манеру мовлення автора.  змальовуючи «хатню війну», письменник  використовує незвичайно оригінальний метод створення ефекту комізму. він навмисне вдається контрастному порівнянню жалюгідного змісту зображуваного і пафосного, «високого» стилю оповіді. наприклад, чергову сварку в родині кайдашів і. нечуй-левицький малює в стилі героїчного народного епосу: «не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала мотря з карпом з своєї хати до тину. не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока кайдашиха…».уся повість побудована на комічних ситуаціях, які виникають у родині кайдашів. письменник у гумористичній формі розглядає одвічні проблеми стосунків між членами родини, стосунків між дітьми і батьками, причому про такі стосунки українським народом було складено немало анекдотів. саме тому у читачів викликають щирий сміх мотря і маруся, які цілий день сидять у неприбраній хаті, б’ють кухлики і горщики, не менш смішно виглядає і старий кайдаш, який регулярно відвідує церкву, по п’ятницях поститься, але ніколи не оминає шинка.досить часто добродушний сміх і. нечуя-левицького переходить у сатиричне висміювання подій, відображених у творі. сміх письменника гармонійно поєднується з легким сумом і почуттям теплоти до селян. крізь недоладні і смішні вчинки членів кайдашевої родини, які ворогують за все, що у них є, проглядає трагедія більшості тогочасних селян, які опинилися у скрутному становищі після відміни кріпосницького права. у письменника гумор, притаманний нашим співвітчизникам, переходить у категор у повісті «кайдашева сім’я» і. нечуя-левицького майстерно передане живе мовлення українців, їх гострий і лукавий гумор, і зроблено це настільки майстерно, що у кожного, хто читав цю повість, виникає враження присутності при сварках та бійках кайдашевої родини. за минулі 120 років чимало поколінь українців читали цю повість, знаходили для себе щось смішне і знайоме, сміялися над героями твору. і сміялися читачі не тільки над кайдашами, а й трошки над собою, що зайвий раз підтверджує надзвичайний  ію «сміх скрізь сльози» і обертається сумною стороною.і. нечуй-левицький бездоганно знав народну українську мову і це знання дало йому можливість написати твір багатою на жарти, комічні репліки, дотепи і порівняння мовою селян, ввести у оповідь гострі, влучні слова, народні прислів’я і образні приказки. усіх героїв повісті автор наділив образним мисленням, що теж характерно для наших співвітчизників. наприклад, вже на початку твору ми бачимо яскравий діалог між лавріном і карпом, в якому йде мова про дівчат. завдяки порівнянням, які  гумористичний і художній талант видатного українського письменника і. нечуя-левицького.

1.Відсій кукіль і відбери зерно, посій йоого й не жди, як зійде ряскотою.(означено-особове)
2.Хочу зробити тобі подарунгок. (означено-особове)
3.Тим часом розвиднялося, світало. (безособове )
4.У лузі пахне вогкою травою. (безособове )
5.Не всякму слуху вір. (узагальнено-особове)
6.Довіряй, але перевіряй.(узагальнено-особове)
7.Кажуть, що вночі на передмістя Осінь приблукала з хуторів. (неозначено-особове)
8.мелодію розлили серед хлібів,поміж шовкових трав.(неозначено-особове)
9.Весна.(називне)
10.Пізній вечір.(називне)