Дорога... через степи, ... в долини, сірою стрічкою... на пагорби. Часом... у села. І тоді із-за тинів і парканів... на нас осіннім квітом жоржини, стиглими
яблуками і сивим терном, що... терпким соком осені.
(За І. Цюпою)

ВСТАВИТЬ СЛОВА

Майбутнє…Яке воно? Кожен уявляє його по-своєму, вірить лише у найкраще, сподівається отримати подарунок долі. Мені важко сказати щось визначне навіть про власне майбутнє, а тим більше цілої держави. Але набагато легше розповісти про майбутнє, яке уявляєш.

    Я вважаю, що достойне минуле свідчить про достойне майбутнє нашого народу.Я уявляю майбутнє нашої Батьківщини світлим і радісним. Вірю, що українці збережуть свою гідність і славу. Українських вчених знатимуть у всьому світі, їхню працю достойно оцінять у найрозвинутіших країнах планети, однією з яких буде Україна. Це уявити неважко, адже на сьогоднішній день багато талановитих українських науковців зарекомендували себе у світі як здібні і обдаровані спеціалісти.

    Хочеться вірити, що сприятливі умови для наукової і творчої праці будуть і в Україні. Це буде надзвичайним здобутком для нашої держави, бо серед українців гається неабиякий науковий потенціал, який може стати твердою основою технологічного прогресу не тільки нашої держави, а й усього світу. Чистий український розум нарешті матиме своє призначення.

    Здавна українці плекали і берегли своє рідне слово. Вони пронесли його крізь довгі роки пронизливої неволі, боротьби за власне самовизначення і заборони. Тільки мужній і стійкий народ   міг стільки вистраждати заради своє мови - однієї з найспівучіших у світі. Тож я вважаю, що українська мова у новій незалежній державі розквітне красою рідної Батьківщини, замайорить іменами нових письменників і поетів-наступників. Таких геніїв української літератури, як Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко, Леся Українка. Залунає українське слово, подарує свою красу читачам усієї планети.

Останнім часом слово "герой" стали частіше вживати. Ним називають і пожежника, який виніс дитя з палаючої будівлі і вчителя, який дарує свої знання й душевне тепло дітям протягом усього життя, і лікаря, і воїна-захисника... Хто ж насправді гідний цього виского звання - герой?

Я вважаю, що героями стають лише ті люди, які можуть пожер­твувати собою заради блага інших. Героїзм, як на мене, і є найви­щим виявом людяності.

По-перше, тільки по-справжньому шляхетні люди, яким власти­ві співчуття, відповідальність, здатні відчувати чужу біду й відда­ти своє життя заради інших. Та часто героїзм є платою за чиюсь недосконалість, несправедливість. Можна пригадати чимало яск­равих прикладів образного висвітлення цієї думки. Одним із най­кращих серед них є Джон Коффі — головний герой роману Стівена Кінга «Зелена миля». Цей чоловік за до свого дару намагається врятувати від смерті двох дівчат, хоча його самого можуть запідозрити в убивстві. Урешті-решт, його засуджують до смертної кари за злочин, якого він не скоював, але на боці цієї мужньої та благородної людини — правда й читацькі симпатії.

По-друге, героїзм виявляється за якихось незвичайних, особли­вих умов, у які потрапляє той, хто мусить миттєво зробити свій вибір (а для цього він має бути щонайменше порядною людиною). Шкода тільки, що такі обставини часто виникають унаслідок безвідповідальності тих, чиїм посадовим обов’язком було уникну­ти таких ситуацій. Тому в героїчному гостро відчувається неми­нучий трагізм жертви, розплати за чужу вину. Прикладів цього і в історії, і в сучасному житті скільки завгодно: подвиг пожежників-ліквідаторів на Чорнобильській АЕС, самовідданість Не­бесної сотні, героїзм волонтерів під час АТО, які, ризикуючи життям, нехтуючи небезпеку, даючи власні кошти, допомагають бійцям і біженцям, що потребують їхньої до

Отже, на героїзм здатні лише мужні й шляхетні люди; він по­требує готовності в надзвичайно важливий момент зробити вибір на користь тих, кому потрібні твої зусилля. Звичайно, це власти­во тільки високоморальним людям і виявляється в їхніх учинках не щодня, а за особливих трагічних обставин, які вимагають жер­товності.