Особисто для мене, доброзичливість - повсякденна справа і я не вбачаю у ній нічого складного. Та є такі люди, що лише у певному суспільстві стають доброзичливими, і при цьому докладають багато зусиль. Іноді я замислююся над тим, що це за тип людей. Якщо ти з малечку любиш поважаєш людей, то своє ставлення до них проявляєш тільки у теплих відносинах, і важливим інструментом тут слугує доброзичливість. Та напевно є люди, що відштовхують від себе суспільство, через різні причини - можливо, хтось не вгодив чи образа затаїлася на серці. Через, здавалося, такі різні дрібнички ці люди замикаються у собі і не хочуть ділитися своїм добром з іншими. Для них доброзичливість стає чимось неосяжним і далеким. Я зовсім не розумію таких людей, і вірю, що цу нашому суспільстві їх небагато.
- Сергію, чому ти знову не виконав домашнє завдання?
- Я не встиг.
- Не встиг? Гляди, бо не встигнеш на життя.
- Не встигну на життя? Це як?
- Не будеш вчитися, ніким не станеш. Не станеш ні лікарем, ні художником, ні спортсменом, ні будівельником, ні моряком, ні трактористом, ні вчителем - ніким. І життя пройде повз тебе. Нічого в житті не побачиш, ні про що не дізнаєшся. Не цікавим буде життя, сірим, прісним.
- А якщо буду?
- Тоді воно покаже тобі все своє різнобарв,я. Бо дуже воно любить працьовитих і сумлінних. Вчися, серденько, не лінуйся.
