В нашому житті кожен намагається крокувати власною стежиною!Адже,у сучасному світі багато розчарувань,з якими найчастіше стикається молодь.Для того ,щоб не покинути свій вірний шлях,ми повині мати велику силу волі,виробити в собі сильний характер,не зупинятися перед труднощами,не боятися перешкод,а вперто крокувати стежиною до своєї мети,кувати так би мовити своє щастя!І я мабуть,візьму в самостійну дорогу девіз життя Франка:"Працювать,працювать,працювать..."Адже саме праця формує і виде нас на правильний шлях.
Я зможу довести тим,хто в мене не вірить ,що у житті я досягну успіхів і стану щасливою людиною крокуючи власною стежиною!
Був теплий день.Я йшла ,як завжди з друзями на прогулянку...ми жартували ,сміялись...Раптом я повернула голову на сигнал авто,яке попереджало про небезпеку...на узбіччі дороги сиділа дівчинка,Але це була незвичайна дівчинка.Маленька,худорлява,брудна зі скуйовджиним волоссям і обличчям,на якому читалося втомлення і смуток...ми разом з друзями завмерли від болю.Вона двома ручками стискала окраєць хліба,мабуть,який дав хтось с прохожихВона так обережно його тримала,як самий найцінніший скарб...До неї підійшло цуценя, таке саме занебане,як і вона і почало горнутися до ніг.Мала подивилася на хліб,потім на цуценя...І віддала йому той єдиний шматок,що був у неї...
Я не втрималась и заплакала.Мі з друзями підійшли до неї і відняли з пилу...А потім повели до кафе...Вона розповіла нам,що її мати п.є,вітчим знущаеться и вона втікає з дому,щоб побути на самоті...Я їй дала трохи грошей і попросила залиши свою адресу
пізніше я дізналася,що батьків позбавили батьківських прав,а дитину відправили до інтернату...На щастя вдача схилила над нею голову.Її удосерила сімейна пара,яка пізніше купила квартиту а нашому будинку.Коли ми випадково зустрілися,я її не впізнала.Вона буда красуня.коли вона мене побачила,то побігла до мене і сказала,що я її добра фея.Я заплакала.Ми з нею стали подругами і я їй подарувала цуценя
Це справжня історія з мого життя,але якщо хочеш,можеш іі використати)))
