План к тексту танець що лікує Текст:
Пам’ятаю, як колись давно моя старенька бабуся ділилась тим, що їй наснилося: «Уявляєш, я в такому незвичному одязі, в тоненьких білих танцювальних тапках високо злітаю у танці, як балерина!»
Ми сміялися до сліз. Я уявляла бабусю в пуантах, що легко злітає у танці. А бабуся сміялась, дивлячись на мене. Її очі були сповнені любові, мудрості, глибини та радості. Бабусі вже немає шість років. Я згадала той її сон, коли збігає час мого навчання у групі танцювальної терапії.
У групі я відкрила себе, власну силу, необмежені можливості, радість віддавати і розуміння, що брати підтримку можна не лише у когось, а найперше – у себе. Танець був саме тими ліками, яких потребувала моя душа. Вона, ніби прокинулася після тривалого сну. І нагадала всьому тілу: ти прекрасне, живе, сильне, мудре! І враз – зникли втома, сум, образа, почуття меншовартості, провини, невдоволення. Я відчула гармонію в собі і гармонію навколо себе.
Думаю, що мені дуже пощастило потрапити в групу танцювальної терапії. Я змогла не лише самостійно зростати, а й допомагати у цьому іншим.
На одній із підліткових груп, питанням обговорення було поняття «дружби». Виявилося, що кожний учасник групи має своє уявлення про людину, яку ми називаємо «другом». Розгорнулася суперечка з прикладами з життя, доказами своїх позицій. Я відчула, що слова тут не до , адже кожен правий по-своєму.
Запропонувала послухати казку про дику качку, яка літала у зграї і одного разу на галявині зустріла металевий ціпок. Він поділився, що дуже одинокий, життя його – одноманітне і не цікаве, ніколи йому ніхто не пропонував дружбу. Жаль стало качці його. Повісивши ціпок собі на шию, вона вирішила «ощасливити» його, показавши безкрайні простори землі. Зграя її відмовляла від того необдуманого кроку, але качка вже зробила свій вибір. Проте від того нікому не стало краще: качка відстала від зграї, важкий ціпок натер їй шию до ран, ще й постійно помикав нею: «Лети швидше!» або «Вище, вище!» в хвилини, коли вона втрачала сили. Мені здалося, що казку можна призупинити саме на цьому етапі розгортання сюжету.
Я запропонувала групі поділитися на дві підгрупи та рухами в танці передати цю казку і придумати її кінець
Було приємно дивитися, як танець і рухи єднають таких несхожих, різних підлітків, які прийшли в той день на групу кожен зі своєї причини… Їх рухи були плавними і синхронними, погляд – спокійним, врівноваженим, зосередженим. Діти розуміли один одного без слів, без звичних кивків і штовхачів - через внутрішнє чуття, що відкрив їм танець. У мене на очах з’явилися сльози, сльози радості від їх перемоги, від насолоди відчуття гармонії та причетності до таїнства, що відкриває власна душа, можливості спілкування на більш глибинному рівні.