6. Поставте розділові знаки в реченні Важкі хмари облиті полум'ям кошлато звисали над далекою смугою потемні-
лих плавневих лісів і навіваючи якусь неясну тривогу тягнулися понад пенькува-
тими зрубами.

Світоглядні уявлення

Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.

Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.

У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.

Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.

Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.

Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.

Назва СІЧЕНЬ походить від слова “Січа”. У давнину в цей час починали розчищати ділянки від корчів, щоб весною їх засіяти. Цей промисел називався січа. До цього перший місяць року мав і інші назви: студень, просинець, сніговик, тріскун, вогневик, льодовик, щипун, сніжень, лютовій.

Назва ЛЮТИЙ закріпилася за місяцем у кінці минулого століття. Адже він люту вдачу має. Пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети - все це лютий. Про це свідчать і попередні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою та весною).
Назва БЕРЕЗЕНЬ закріпилась за місяцем у середині минулого століття. Походить від назви промислу - березол (заготівля березового попелу, що використовувався для виготовлення скла). До цього часу місяць називався март. У народі його звали: капельник, протальник, запалі сніги, з гір потоки, соковик, полютий, красовик.

У березні день з ніччю зустрічаються.

Хто у квітні не сіє, той у вересні не віє.

КВІТЕНЬ носить свою назву з 16 століття. Саме в цей час земля починає квітувати. В ужитку були й інші народні назви: краснець,лукавець, дзюрчальник, водолій та апріль, що латинською мовою означає ” сонячний”.

ТРАВНЕМ останній місяць весни став у нинішньому столітті. До цього він звався май - від імені давньоримської богині весни Майї. У народі його називали: пісенник, місяць-громовик, травник.

ЧЕРВЕНЬ походить від слова “червець”. Саме в цей час з’являється сокоживна комаха - кошеніль (червець). З неї в давнину добували червону фарбу, якою фарбували давньоруські стяги. Її такох продавали сусіднім державам. До цього місяць звався: кресень, гедзень, червивий місяць, гнилець, ізок (коник).

ЛИПЕНЬ - дуже давня назва місяця. Походить від слова липець (липовий мед). На цей місяць припадає період основного медозбору. В народі його іноді називали білець (час, коли коли вибілювали полотно), грозовик, дощовик.

СЕРПЕНЬ - від слова серп. Це знаряддя, яким жали зернові. Інші назви, що існували в народі, також про жнива свідчили: копень, густар, хлібочол, жнивець, зоряничник, городник, прибериха-припасиха вець, барильник.

Назва ВЕРЕСНЯ прийшла з Полісся. Там у цей період цвіте верес - цінна медоносна рослина. Був цей місяць також ревуном, заревом, сівнем, бабським літом та покрійником.

ЖОВТЕНЬ - час жовтіння листя. Цю назву місяць має ще з часів Київської Русі. В народі його називали грязень, хмурень, листопадник, зазимник, весільник. А також паздерник - від слова паздер, тобто костриця. В цей час переробляли льон та коноплі (від волокон відділяли кострицю).

Назва ЛИСТОПАД прийшла із західноукраїнських земель. У цей час там опадає листя. А на сході України - дерева вже безлисті. Тому в Київській Русі останній місяць осені звався груднем, а перший місяць зими мав іншу назву. Народні назви: грудкотрус, листопадець, падолист, братчини.

ГРУДЕНЬ - від слова груддя. Після осінніх дощів розтоптані возами грунтівки замерзали. Їздилти такими дорогами було важко - заважали замерзлі грудки. В давньоруські часи цей місяць називали студень. У народі його звали: лютень, хмурень, стужайло, мостовик, трусим.