в городе моем много разных улиц: и большие, и маленькие, и широкие, и узкие, с высокими домами, и не , но родная мне улица только одна.
появления своего двора я не знаю, мои родители жили в другом городе (районе), но я знаю множество событий, которые происходили на моей улице, знаю каждое дерево, каждый укромный уголок, куда можно спрятаться во время игры в прятки. я знаю практически всех детей своего двора. вместе мы часто устраиваем различные соревнования, играем, шутим, разговариваем.
я люблю свою улицу в любое время года. весной на деревьях расцветает сирень, от этого все вокруг пропитывается приятным ароматом цветов. летом весь двор становится похожим на муравейник, потому что на улице появляется много людей, так как все жители выходят погреться на солнышке. осенью двор окрашивается во все оттенки красного и желтого, становится необычайно красиво. зимой все засыпает и вокруг становится тихо.
моя улица – это то место, к которому я отношусь с особым чувством. она мне дорога, потому что здесь я рос, знакомился с новыми людьми, многому учился. именно с моим двором связано много счастливых и радостных моментов моей жизни. моя улица навсегда останется в моем сердце независимо оттого, где я буду жить в будущем.
источник: сочинение на тему моя улица
Объяснение:
Про волонтерський рух в Україні сьогодні з захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. Розквіт волонтерської діяльності у нас припав на час Революції Гідності і початок війни на Донбасі. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави.
Сьогоднішньому волонтерському руху в Україні мало аналогів не тільки в країнах колишнього СРСР, а й на Заході, звідки, власне, й прийшов термін «волонтерство». Слово «волонтер» походить від французського volontaire (доброволець), яке в свою чергу запозичено з латинського voluntarius (voluntas – вільне волевиявлення, volō –бажання, намір). Тобто волонтерство — добровільна безкорисна суспільно важлива діяльність.
Визначальним є принцип добровільності – волонтер діє за покликом душі, з почуття потреби реалізувати свою громадянську позицію.
Волонтерство як соціокультурне явище нерозривно пов’язане з розвитком цивілізації. В історії людства навряд чи знайдеться суспільство, якому не були б притаманні ідеї добровільної та безкорисливої до завжди знаходились люди, для яких самореалізація, самоудосконалення були можливі лише через працю на благо інших. Слід сказати, що протягом віків релігія, церква спонукала людей до благодійництва і волонтерства, виховувала альтруїстичну свідомість.
В 2019 році людство буде відзначати 160-річчя виникнення волонтерського руху. Його початком прийнято вважати 1859-й, коли швейцарський підприємець і громадський діяч Жан Анрі Дюнан, вражений страшними наслідками однієї з найкривавіших битв австро-італо-французської війни (під Сольферіно на полі бою лишилися вмирати більше дев’яти тисяч скалічених солдат), фактично ініціював створення Міжнародного комітету Червоного Хреста – організації, що на добровільних засадах надавала би першу медичну до пораненим. Пізніше Дюнан став першим лауреатом Нобелевської премії миру. Принципами, які він започаткував в цій організації, почали користуватись активні громадяни в багатьох країнах світу, і цей рух поступово охоплював різні види діяльності: до бідним, важкохворим, сиротам, навчання грамоті, боротьба з пияцтвом. В ХІХ столітті особливо розвивається благодійницька діяльність, яка ставить собі ту ж мету.
Однак я вважаю волонтерство і благодійництво дещо різними видами суспільної діяльності. Адже благодійництво не передбачає особистої безпосередньої участі у суспільно важливій роботі (не потрібно чергувати в притулку, розвозити нужденним харчі і ліки, готувати їжу). Благодійники, як правило, обмежуються фінансовою до а також нерідко розраховують на різні пільги з боку держави (що частенько і отримують).
У волонтерів інші погляди. Це в першу чергу – особиста безпосередня участь у вирішенні певної суспільно важливої проблеми. Також визначальним є принцип добровільності, адже волонтер діє за покликом душі, з почуття потреби реалізувати свою громадянську позицію (саме такі люди формують суспільну свідомість). Діяльність волонтерів безкорислива, неприбуткова. Вони не отримують ні зарплати, ні жодної матеріальної вигоди, все роблять безкоштовно. І єдина їх нагорода – визнання громади, що може трансформуватись в обрання на різні державні посади чи висування на нагородження медалями та орденами. І нарешті, волонтерська робота носить суспільно важливий характер, тобто спрямовується на вирішення проблеми, що турбує багатьох громадян і з певних причин не може повністю вирішитись зусиллями держави.
На українських землях волонтерство розвивалось ще з 19 століття, коли створювались різноманітні громадські організації, що опікувались лікарнями для малозабезпечених, притулками, безкоштовними їдальнями. Активно діяли організації Червоного Хреста, особливо під час російсько-турецької, російсько-японської та Першої світової війн. Волонтери також навчали грамоті (особливо на західноукраїнських землях), створювали підрозділи Товариства тверезості та опікувались будинками для безхатченків.Але з встановленням радянської влади цей рух фактично згортається і починає відновлюватись лише з кінця 80-х років минулого століття.
До речі, термін «волонтерство» для такого виду діяльності в світі почали використовувати лише з 70-х років ХХ століття, коли Міжнародна асоціація добровольчих зусиль кожних два роки почала проводити Всесвітні конференції волонтерів. На такій конференції в 1990 році у Парижі було прийнято Загальну декларацію волонтерів і визначено, що волонтерство – добровільна, активна, спільна чи особиста участь громадянина в житті людських співтовариств заради покращення якості життя, економічного та соціального розвитку. Декларація підтримує право на волонтерську діяльність для всіх чоловіків, жінок та дітей, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища.
