Переді мною картина.Це автопортрет Тараса Григоровича Шевченка. Поет сам намалював себе. Коли йде мова про Шевченка, то згадується літня досвідчена людина. А на цій картині зображено юнака. Тут Шевченкові двадцять шість років. У нього чорне волосся, густі чорні брови, високе чоло, прямий ніс. Звичайний юнак, у якого попереду все життя.
Увагу привертають очі. Це ті самі, знайомі нам, "Шевченківські" очі. Вони дивляться уважно і невесело. Чому не i посміхається молодий поет? Де його юнацька посмішка? Можливо, замислився Шевченко над злиденним життям народу? Можливо, не дають йому спокою горе і біда навколо? Очі поета сумують, бо багато лиха зазнав у житті і він сам. Багато випробувань у нього ще попереду. Можливо, він їх уже відчуває?
Здається, з картини Шевченко вдивляється в нас. Здається, що його губизараз розімкнуться i вiн почне говорити. Які слова він скаже нам з портрета? Я думаю, що це будуть слова його чудових віршів.
ось і настала осінь. пора, яку ще називають золотою.
довкола усе змінюється. осінь, мов художниця, розмалювала дерева в жовто-червоний колір. листя поволі опадає на землю. трава висохла, стала темно-зеленою, де-не-де коричневою. птахи відлетіли в теплі краї, не чути їхнього голосного співу. горобці злітаються на червону горобину та калину.
людям осінь принесла щедрий урожай. у садах і городах доспіли овочі і фрукти.
осінь можна назвати чарівницею.
***
чарівниця осінь усе змінює на свій лад. ось зелені листочки стали жовтими. а то й зовсім червоними. як тільки пролетить вітерець, листя вкриває землю, кружляючи в осінньому танці.
хоч восени багато птахів летять в теплі краї, високо в небі прощально махають крильми. звеселяють нас горобчики, з лісів спішать синички, щоб люди себе знову змогли відчути помічниками пернатих друзів.
у садах наливаються соком пізні яблука на щедрий врожай. на поля виходять щасливі трударі, вони радіють цій порі.
по золотих деревах скачуть прудкі жовтогарячі білочки. вони не мають часу сумувати: грибів, горішків вдосталь, щоб зробити зимові запаси.
чарівниця осінь золотою палітрою навіює надію, бо потім знову настане весна.
(ох разашрась)
