ТЕРМІНОВОО ДО ІТЬ БУДЬ ЛАСКА 20. Відредагуйте поданий текст пунктуаційно й орфографічно. Обґрунтуйте поставлені розділові знаки.
Леся Українка як особистість формувалася в інтелігентній національно свідомій родині. Батько Лесі Петро Антонович високоосвічена розумна людина допомагав дочці орієнтуватися в справах політичних і соціальних.
Найбільший вплив на формуваня світогляду Лесі Українки справила поза всяким сумнівом мати Олена Пчілка. Рідна мова пісня рідний край і простий люд любов до всього цього прищеплювала саме мати. Квітуча Волинь її природа обдаровує письменицю не тільки пейзажами. Живучи на Волині Леся перейняла від місцевої людності пісні звичаї та повір'я загалом прилучилася до українського фольклору який з найдавніших часів має історичну забарвленість. Згодом завдяки матері та гадячській бабусі Єлизаветі Драгомановій Леся познайомилася і з полтавським фольклором. Зібрана нею фольклорна спадщина знайшла своє відображеня в багатьох прижитєвих виданнях.

Мені картина М. Козика "Дерев"яна церква в Дрогобичі" дуже сподобалась. Відразу видно що художник полюбляє гру фарбами, це надає полотну об"ємності. Картина викликає у мене почуття захисту, але водночас одинокості та відлюденості. На картині перше що кидається в очі - це пірамідальна дерев"яна церква. Навколо неї розкинули свої розкішні крона - дерева. Чарує своєю незайманістю густа трава, прозоро - чисте небо. На мою думку картина зображена в літню пору року. Кольорова гама насищена темними відтінками, проте блакитне небо надає полотну світлості, піднесенності. Будівля зроблена без єдиного цвяха. Вона складається з трьох зрубів. Стіни зрубів нахилені до середини. Центральний зруб квадратний. Зі сходу та заходу розміщені майже однакові за розміром гранчасті п"ятистінні зруби. Церква увінчана трьома бароковими банями на восьмибічних підбанниках. Навколо споруди влаштована вузька галерея у вигляді аркади. Храм п"ятиповерховий, трибанний. Я вважаю що художник чудово показав неповторність, красу і велич дрогобицької церкви.

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.