Жили у країні Граматиці українські префікси. Було їх дуже багато: Роз-, Без-, Під-, Над-, Від-, Між-, Перед-... І були вони поважними, і пишалися собою, бо служили Українській мові - одній з найчарівніших мов світу.
Шанували префікси порядок, вони завжди знали, де й коли стати, як змінити слово, як грамотно писатися.
Але в кожній сім'ї бувають проблеми... Префікси З- і С-, жваві пустуни, були великими друзями, їх завжди бачили разом. Як вітер, гасали вони наввипередки по палацу. Тільки й чути було: з-з-з-, с-с-с-. Не в одного з поважних префіксів аж голова йшла обертом від того гасання. А коли кликали всіх до роботи, З- і С-створювали такий безлад у країні! Уявляєте, як вони з розгону, не задумуючись, ставали коло якогось Слова! Хто перший добіг, той і став. Так, кого хочеш, можна збити з пантелику!
Поважні префікси часто соромили пустунів, закликали їх бути серйознішими, відповідальнішими, - одним словом, виховували... Особливо обурювалися префікси Роз- і Без-. "Ми теж можемо вимовлятися нечітко, але ж пишемося завжди однаково, бо інакше це було б неповагою до себе та й до інших префіксів взагалі!"
Але вмовляння не допомагали. І тоді префікси зібрали Велику наукову раду. Вони виступали з доповідями, сперечалися...
І нарешті ухвалили ПРАВИЛО:
префікс С- пишеться перед буквами К, П, Т, Ф, X,
префікс З- пишеться перед усіма іншими буквами.
І все.
З того часу префікси З-, С- і пишуться за такими правилами. Бо ПРАВИЛА є обов'язковими для виконання.
Хіба що невігласи цього не знають. Але у нас таких немає!
Когда умерла мать, Васька остался без призора. Отец, пораженный горем, не уделяет время сыну и погружен в работу. Рядом с городом есть часовня и подземелье, в котором живут бездомные, так называемое «дурное общество». Васька залезает в часовню и знакомится там с Валеком и Марусей. Дети дружат. Однажды Валек говорит, что отец очень любит их. Васька отвечает, что не может сказать подобное о своем отце, который, напротив, его недолюбливает. Валек отмечает, что его отец справедливый и честный. Маруся болеет. Вася приносит ей куклу Сонечку. Девочка радуется. До судьи доходят слухи об общении сына с дурным обществом. Ваську запирают, но он убегает. Тыбурций приходит к судье с куклой и рассказывает о дружбе детей. Судья и сын сближаются. Маруся умирает. Дети часто приходят к ней на могилу.
