Степ, струснувши із себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить жовто-зеленим кольором.
Гроза нарве волошок в небі синіх і, сплівши із таких квіток вінок, твоє чоло прикрасить, Україно!
Виблискувала в лузі річка і, звиваючись, губилася в зелених шатах надбережного гаю.
Спартак сидів замислившись (без р/з).
Село стояло у величезній балці, а балкою протікала виляючи степова річечка.
Хустину кинувши на плечі, надівши плаття весняне, берізка вибігла надвечір і жде чи вітру, чи мене.
Объяснение: