Мені подобається визначення Ліни Костенко: «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Знаєте, поезія особисто для мене, у наш непростий і меркантильний час в умовах, коли ми всі боремося за виживання є острівцем духовності. Цей острівець робить наше життя кращим та світлішим, й надає йому духовного змісту.
Поезія - це щось таке, що прикрашає наше життя
Поезія для мене – це те, що дозволяє відчувати себе живою. Відчувати під язиком присмаки фраз і речень, насолоджуватися миттю, коли серед ночі, закутана в плед, пишеш щось дуже особливе про когось виняткового. Зачинятися у мушельці і бавитися красивими словами. Усе це найкращі спалахи життя. Недописані вірші – як недоношені діти. Я відчуваю, що ще дуже потрібна їм, тому віддаю усю любов і піклування. А потім відпускаю у світ і страшенно тішуся, коли вони знаходять відголос у чиїхось відчуттях і серцях.
