Нещодавно у наш клас завітала дівчинка. Вона була новенькою. Звуть її Софія.
Спочатку не знала, що сказати, ніяковіла, пекла раків. Почувалася не у своїй тарілці. Дівчатка самі почали розпитувати Софію. Спершу вона соромилася, але згодом усе минулося. У однокласниць було багато запитань, та пролунав дзвінок на урок. На першому уроці Софія була як у воду опущена. Вона пропустила одну тему. Та згодом, коли познайомилась із вчителями, а вони у нас найкращі, почала показувати товар лицем. Та й співрозмовниця вона цікава. За словом у кишеню не полізе. Здавалося, що у дівчини язик добре підвішаний. Та в цілому вона нам усім дуже сподобалась.
Ми вміємо дружити та вболівати один за одного, не розбиваємо глеків, тому новенька надзвичайно цьому рада.
Нова мелодія весни
Після суворої зими з холодними вітрами, завірюхами, ожеледицею щедра та тепла весна крокує по землі, несучи лагідне проміння сонечка, надію на багатий урожай.
З давніх-давен народ опоетизував цю пору року в образі богинь Лади чи Вясновиці.
Ознакою приходу весни вважався посвист байбака. З Коконового дня (18 березня) день уже переважував ніч. Особливо радісно зустрічали його дітлахи. Матері й бабусі випікали з тіста фігурки найрізноманітніших птахів, роздавали дітям таких собі жайворонків та голубків. Якщо сонечко добре пригрівало, селяни виходили за село, закликаючи весну якнайшвидше поспішати у рідний край. Виконувалися пісні-веснянки:
Прийди, весно, прийди, Прийди, прийди, красна, Принеси нам збіжжя, Принеси нам красок.
Весна багата на народні свята: Явдохи, Олекси, Благовіщення. Приносили цю незрівнянну пору року на своїх крилах журавлі, яких ще у народі називали “веселиками”, щоб людям було радісно, весело весь рік
