144 296. Перепишіть, уставляючи, де потрібно, літеру н. Мальован..і прислів'я Прислів'я неоцінен..ий скарб народу, вияв його незнищен..ої мудрості й нескорен..ої сили духу. Львівська художниця Анастасія Стефурак створила альбом, який містить шістнадцять оригінально ілюстрованих українських прислів'їв. Серед незлічен..ої кількості мудрих висловів були вибран..і найчастіше вживан..і. Ілюстрації виконані в техніці комп'ютерної графіки. Художниця шукає, експериментує. Подекуди в старовин..х прислів'я вкладен..ий дещо новий зміст. З журналу «Українська кипътипа

В усному мовленні розрізняють словесний і логічний наголоси. Словесним наголосом називається виділення одного з складів у слові посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону (підвищенням або зниженням). Один з цих в, як правило, є основним, а інші відіграють допоміжну роль. У деяких мовах (литовській, сербохорватській, словенській, китайській, японській) наголошений склад виділяється зміною висоти тону. Такий наголос називається музичним, або тонічним.

В українській мові наголошений склад виділяється насамперед більшою силою голосу. Такий наголос називається динамічним, або силовим. Подібним виділяється наголошений склад у російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, німецькій, французькій мовах, хоч сила наголосу в них і неоднакова. В українській мові наголос порівняно слабкий. Наголошений склад не різко виділяється з-поміж ненаголошених. Він мало зосереджує на собі видихової енергії, а тому її вистачає для повнозвучної вимови голосних і в ненаголошених складах.

Наголос в багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. Наприклад, у французькій, вірменській, турецькій мовах він падає на останній склад слова. У польській - на передостанній. Переважно на другому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і румунській мовах. Перший склад слова наголошується в чеській, угорській, фінській, естонській, латиській, шведській, норвезькій, датській, голландській. Здебільшого на перший склад припадає наголос також в англійській мові. У німецькій наголошується переважно корінь.

В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА - вЕсни, кнИжка - книжкИ, землЯ - зЕмлю, дЕрево - дерЕва, вікнО - вІкна, робітнИк - робітникА.

Наголос в українській мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за до наголосу можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як вИгода і вигОда, зАхват і захвАт, пОділ і подІл, пОра і порА, лІкарський і лікАрський, понЯтий і понятИй, похІдний і похіднИй, склАдний і складнИй та інших. Ще частіше наголосом розрізняється граматичне значення слів, наприклад: вЕсни, новИни, книжкИ, ниткИ, дерЕва, вІкна - називний відм. множини і веснИ, новинИ, кнИжки, нИтки, дЕрева, вікнА - родовий відм. однини. У ряді дієслів з до наголосу розрізняється недоконаний і доконаний вид. Наприклад: відкликАти - відклИкати, перемірЯти - перемІряти, підсипАти - підсИпати, пізнаЮ - пізнАю.

Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.