Осінь.
Осінь - золота пора року. Недарма в народі її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою. Адже саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і в садах . Після довгих клопітких робіт одержують щедру винагороду від природи за свою працю.
Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори: червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.
Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.
Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.
Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В першому класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:
« … Падає , падає листя
Листя в саду мерехтить.
Жовте , яскраво-вогнисте
Тихо за вітром летить… . »
Мені також подобається гати , як з дерев плавно
опадають пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на
землю. А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,
та й самою осінню!
Напевне тому, що я народилася восени - це і є моя
найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.
Та все ж таки як тільки гарно восени!
Відповідь:
У мене невеличка світла кімната з приємними світло-сірими шпалерами. На всю стіну — величезне вікно, через яке до кімнати зранку заглядає сонечко. Посеред приміщення — круглий стіл коричневого кольору, з вишуканою різьбою, прикрашений червоними гвоздиками у керамічній вазі. Біля стола — два стільці. Навпроти дверей стоїть книжкова шафа, в надрах якої зберігаються справжні скарби — книги. Ліворуч від шафи знаходиться ліжко, дерев'яне, невисоке, з різнокольоровими маленькими подушечками. Біля вікна стоять журнальний столик, крісло і торшер. Це мій улюблений куточок, тут я довгими зимовими вечорами читаю або малюю. Підлога застелена темно-червоним із вигадливими візерунками килимом.
Моя кімната затишна, привітна, світла.
Пояснення:
