5. Випишіть зайве слово (таке, яке за семантикого не може бути об'єднане з іншими). А.секвоя Б.адоніс В. секстет Г.батат Д.манго.

В історичних і краєзнавчих музеях України зберігається багато прикрас, предметів розкоші та домашнього вжитку, які відображають побут і художні смаки стародавніх слов’ян — від початку заселення території України до утворення Київської Русі.
Розвиток українського народного мистецтва поділяють на три основні етапи. У перший період (ХІV — перша половина ХVІ ст.) відчувається вплив давньоруських традицій, а другий (друга половина ХVІ — перша половина ХVІІ ст.) характеризується розквітом ремесел і заснуванням ремісницьких цехів. На цих етапах декоративно-ужиткове мистецтво було селянським та родинним. 
Речі виготовлялися для домашнього вжитку. Третій період (друга половина ХVІІ–ХХ ст.) — час найвищого розквіту художніх промислів. Саме тоді було створено найвидатніші пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва. Займались також керамікою. Кераміка — один із давніх видів декоративно-ужиткового мистецтва України. Археологічні розкопки показують, що гончарний посуд на території України виготовлявся ще в період неоліту. У давньому Києві в Х–ХІІ ст. працювали талановиті гончарі, що створювали поливну кераміку й керамічні вироби, прикрашені кольоровими емалями. Створенню й розвитку гончарних промислів сприяла велика кількість місцевих глин.
Перший фаянсовий завод в Україні було створено в 1799році у Міжгір’ї під Києвом. Пізніше фаянсові вироби стали виготовляти у Будах. У ХІХ столітті відкриваються приватні порцелянові заводи в Чернігівській губернії, де виготовляють з місцевого каоліну вироби, прикрашені ліпленням та живописом.
Косовські виробничо-художні майстерні Художнього фонду України виробляють кухонний посуд. Для прикрас інтер’єру гуцульські майстри випускають панно й анімалістичну скульптуру. У місті Косове виготовляють кахель для печей, розписаний гуцульським орнаментом. Матеріалом для майолікових виробів є місцеві червоні глини. Для оздоблення використовують ангоби і глазурі 
Серед багатьох видів народного мистецтва значне місце належить різьбярству. Різьблення по дереву було поширене в усій Україні, особливо в лісовій смузі. Ним прикрашалися найважливіші деталі житла: різні дерев’яні півні сиділи на дахах, квіти оплітали одвірки й вікна. Різьбленими були й полиці-мисники. Особливо вражала багатством різьблених прикрас народна архітектура карпатських сіл. Гуцульські майстри використовували геометричні орнаменти, на лемківських витворах оживали виноградне, дубове й калинове листя, квіти соняшника
Не останнє місце займало і скловиробництво. Початок скловиробництва на українських землях припадає на Х століття. У цей час основною продукцією скловарних майстерень були браслети, намиста та персні, які виготовляли ліплення, витягування, розкачування. Найбільш поширеним виробництво скла і виробів з нього стало на Чернігівщині (у ХVІІІ столітті тут працювало понад 120 скловарних майстерень), Київщини, Волині, де були для цього всі необхідні матеріали — кварцовий пісок, вапно, крейда, деревина і запаси води. Ремісники-склярі виготовляли різні сорти «простого», зеленого, синього, димчастого скла, а також кришталь, віконне й лампове скло, свічники, люстри, кухонний та горілчаний посуд (пляшки, баклажки, штофи, чарки, стакани). Стародавній український фігурний посуд, у якому насамперед має значення його ужиткова роль, не має аналогів у світі.
З ХVІІ ст. склодуви прикрашали свої вироби густим декором (скляними джгутами, стрічками, бризками), розмальовували емалями та золотом. У наш час раз на три роки Міжнародний симпозіум гутного скла, що проходить у Львові, називає кращих майстрів, серед яких чимало українців .

Твір на тему "Хто винен у смерті риби" за твором "Говорюща риба": Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали дуже повчальний твір "Говорюща риба". У ній розповідається про чоловіка-рибалку, який знайшов собі друга в рибі. За рибу в гості, він відійшов, а коли повернувся, то його жінка вже засмажила рибу. Так хто ж винен у смерті риби?

На мою думку, у смерті риби винні чоловік та частково його дружина. Жінці ніколи розмовляти про високі справи - вона заклопотана домашнім господарством. Якби чоловік більше приділяв часу родині, то дружина б була менш завантажена, а у подружжя було б більше часу на розмови. Тому у більшій мірі винуватцем є чоловік.