ответ:Зустріч з лисиням.
Під час канікул я відпочивала у бабусі. Одного разу, гуляючи в полі, ми знайшли маленьке лисенятко. Воно було дуже кумедне. Хвостик його був пухнастеньким, а вушка — завжди нашорошеними.
Сестра взяла тремтячий клубочок на руки, погладила і лисенятко позіхнуло, наче кошеня.
Лисенятко ми забрали, принесли додому, пустили його на підлогу в кухні. Воно, швидко перебираючи лапками, забилося в куток. Коли принесли блюдце з молоком і посунули його до лисеняти, воно спочатку несміливо, з острахом принюхалося, потім стало над блюдечком, вигнуло спину і загородило його від усіх. Відчувався інстинкт поведінки дикої тварини. Лисенятко з тривогою озиралося на нас, наче хвилювалося, що хтось може вихлебтати його їжу.
Звірятко ще раз скоса подивилося на всіх присутніх і почало хлебтати з блюдечка.
Язик у нього був довгенький і гостренький, з якимось чудернацьким гачком на кінчику. Хлебтало воно акуратно, наче кішка, і поспіхом, наче цуценя.
Лисеня, мабуть, дуже зголодніло, тому що всім своїм виглядом показувало задоволення, а під вусами, здавалося, з'явилася усмішка, очі солодко примружилися, а маленькі передні лапки в темних панчішках збуджено тремтіли.
На зріст лисеня було таке, як маленька кішка. Лапки здавалися міцними, але тулуб був маленьким, худеньким, лисеня було дуже легким.
Голова у лисеняти велика, ніс гострий, вуха насторожені, оченята круглі та веселі, як ґудзики. Оченята і кінчик носа робили його страшенно кумедним.
Хутро сірувато-жовтеньке з темнуватими розводами, а шийка, щічки та живіт — білими.
Лисенятко пробуло в нас до наступного ранку, бо вночі дуже скавчало, мабуть, шукало матусю! Вранці згасли вогники в очах у нашої маленької лиски, і ми вирішили віднести її туди, де й знайшли.
Зараз приємно згадати ту цікаву зустріч з маленьким лісовим мешканцем.
Объяснение:
