Запишіть подані іменники у три колонки: 1) І відміни; 2) ІІ відміни; 3) ІІІ відміни. Іменники ІV відміни і ті, що не належать до жодної відміни, НЕ ВИПИСУЙТЕ. Вченість, подорож, вдача, сплеск, почуття, сваволя, резюме, старість, здоров’я, рілля, очистка, журі, світло, синь, кров, насип, сирість, кошеня, бідолаха, оголошення, снага, міць, снасть, подвір'я, лелека, квартал, коріння, удача, ошатність, двері, хрущ, палата, стеля, бистрінь, ступінь, смаглявість.

Можно так написать.Можете выбрать предложения.
Нація — це велика, стала група людей, об'єднаних спільним походженням та історією, мовою, культурою, самосвідомістю та певними інтересами. Нація - це явище історичне, яке виникає на певному етапі розвитку людства. Швидке формування сучасних націй відбувається у період розвитку капіталістичних відносин. Важливою умовою формування нації є зростання національної самосвідомості: свідомого згуртування та об'єднання дій її різних представників не тільки на грунті усвідомлених ними спільних рис або спільного минулого, але й на грунті розуміння ними головних національних інтересів і вироблених спільних цілей (визвольної національної боротьби, національного відродження, розбудови національної державності тощо), досягнення яких сприяло б розквіту й зміцненню цієї нації.

Геніальними виразниками самосвідомості українського народу на різних етапах його історичного розвитку були Т. Шевченко, М. Драгоманов, М. Грушевський та інші.

На формування української нації справив вплив ряд чинників. Однобічне профілювання економіки України і перетворення її на сировинний придаток Росії, поява значної маси незайнятих селян активізували міграційні процеси, перемішування населення.
Консолідуючим чинником становлення української нації виступала рідна мова. У цей період українська мова сформувалася як літературна, що мало ще тісніше згуртувати українців. Великого значення набули наукові праці з історії та граматики української мови Олександра Потебні, Павла Житецького, Агатангела Кримського. Розширювали сфери вживання української мови й двомовні словники. Уже на початку XX ст. у світ вийшов упорядкований Борисом Грінченком чотиритомний словник української мови. Та найбільше сприяла розвитку української літературної мови художня література. Панас Мирний та Михайло Коцюбинський, Іван Нечуй-Левицький та Леся Українка, Павло Грабовський та Іван Франко не тільки творили літературну мову, а й гуртували народ. Але на цьому шляху доводилось долати багато перешкод. На початку XX ст. 3/4 українського населення було неписьменним; українство перебувало під гнітом економічних, політичних, соціальних, національних та інших проблем.

Для подолання всіх перепон на шляху творення нації потрібно було просвітити народ, підняти його на боротьбу за національне визволення.

З давніх пір мова допомагав людям розуміти один одного. Чоловік неодноразово замислювався над тим, навіщо він потрібен, хто його придумав і коли? І чому він відрізняється від мови тварин та інших народів. На відміну від сигнального крику тварин, за до мови людина може передати цілу гаму емоцій, свій настрій, інформацію.

В залежності від національності, у кожної людини своя мова. Наша рідна мова дуже гарна, народні пісні і вірші завойовують увагу з перших слів. Він дозволяє своєму народові займати почесне місце в світовому суспільстві.

У світі багато народів, і у кожного своя мова, тому щоб краще один одного розуміти, люди вивчають іноземні мови, але ніколи не забувають рідну. Кожен цікавий і гарний по-своєму. Той, хто вільно володіє іноземною мовою, може працювати перекладачем.

Розмовляти – так само природно, як їсти, пити, дихати. Однак знання мови не є вродженим, нас навчають батьки і суспільство. Мова відрізняє нас від інших людей.

Без знання російської мови, людина не зможе навчатися, працювати, спілкуватися з друзями. І, навпаки, з його до люди можуть передавати один одному цінну інформацію, традиції і знання з покоління до покоління, робити щось разом. Тому дуже важливо цінувати мову свого народу, розвивати вміння вести розмову, і по можливості вивчати інші мови.