(1) Старенький, підсліпуватий, сутулий, але рідний отчий дім. (2) Усе бачив він на своєму віку, все вистраждав і вистояв: він нездоланний, як та земля, на якій він стоїть. (3) Він може десятки разів погоріти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову теплиться життя. (4) І знову підбілюють, підфарбовують його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, в кінці якої ставлять і ставлять нові доми. (5) Дуже старенький він і починає хилитися, а нового поставити ні за що – його підпирають дубовими стовпами, і він знову стоїть наперекір негодам. (6) Але навіть, коли руйнують його, то дещо беруть з нього для нового дому: так батько щось передає синові, а син – своєму синові. (7) Одні вмирають, інші народжуються, і на тому віками стоїть отчий дім.(8) Від вас залежить, що ви залишите своїм дітям. (За В. Земляком).

Завдання до тексту:

1.Запишіть номер речення, яке є складносурядним.

2. Запишіть номер речення, яке належить до складнопідрядних.

3. Запишіть номери речень, які належать до складних з різними видами зв’язку.

4. Накресліть схему 4 речення, використовуючи умовні позначення: [] - головна частина, () - підрядна частина.

У народі кажуть" брехнею ". і це є дійсно так. за до брехні людина здатна вплинути на думку соціуму, та тільки один раз. багато хто намагається за до брехні покращити думку про себе, та коли правда викривається ідуть важкі наслідки. у кожного є миті ,іколи настають сумніви: сказати правду чи збрехати. брехня солодка, але короткочасна, брехня - легка стежка, та чи приведе вона до цілі? 
я вважаю, що людині краще залишатися правдивою, і не втрачати довіру рідних через якісь дурниці. нещодано я читала оповідання про пастушка. хлопець нудьгував, і почав кликати на до ніби то на його овець напав вовк. це подіяло, і люди, що були поюлтзу збіглися на до пастушка дуже розвеселили невдоволені лиця людей, які зрозуміли, що їх пошили в дураки. і знову на юнака напала нудьга, він почав кликати на до людей знову. і декілька разів це діяло. та коли на стадо пастушка справді напав вокв він почав горлати, кликати на до та всі його зусилля були марними, адже люди не хотіли повірити брехунові. так розплата за брезню виявилася для пастушка дуже великою- сама більша вівця. так і в нашому житті, свою кар*єрну драбину потрібно будувати на правді.

Проте є й інші легенди про жайворонка. Одна з них допомагає людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. Бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з'явилася сіра, наче земля, пташка — Жайвір. Він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів. Від того так загордився, що кинув виклик самому Всевишньому: "Биймося, Боже, хто кого зможе!"... Отож і тепер, злітаючи вгору, Жайворонок ніби похваляється: "Полечу по небу, по небу! Схоплю Бога за бороду, бороду!" А тоді каменем падає вниз із криком: 
 "Мене Бог бив-бив! Бив києм києм! І на землю кинув, кинув кинув!" Або ж бере дзьобом соломинку і злітає в небо. А коли падає, кинувши її на землю, скаржиться: "Кий упав кий упав!" 
Вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. "Ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять", — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. "А я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів'ю і діток наведу..." В іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його "пташки били, з вирію виганяли". Жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни. 
22 березня на свято Сорока мучеників в Україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — "жайворонків" у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. Вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх. Це був жертовний хліб. Таке печиво роздавали дітям, а вони вже з "жайворонками" обов'язково гасали селом чи полем; залазили на дахи й дерева; підкидали "пташок" угору; самі їли і птахів годували крихтами та голівками з печива. Іноді "жайворонків" ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч. 
Є підстави вважати, що "жайворонків", а також печиво "буслові лапки" пекли й у пам'ять про померлих дітей. Вважалося, що померлі діти загадковим чином пов'язані з живими й можуть впливати на майбутню народжуваність. Відомо, що колись ображені на дорослих діти, як ритуальне прокляття, оголошували старшим, що в них ніколи не буде "жаврунків". 
Про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити.