РЕБЯТА ОЧЕНЬ Вправа 3.
Прочитайте висловлювання. Визначте і запишіть мовні засоби зв’язку речень у тексті.

Спів — це сигнал самця, адресований самці, мета якого — полегшити їхню зустріч, а головне – попередити інших птахів свого виду про те, що ця гніздова ділянка вже зайнята. По-справжньому співають самці у період розмноження.

Приємний і мелодійний голос мають переважно дрібні птахи з ряду горобиних. Найактивніше вони співають перед початком і під час гніздування.

Загальновизнаним, найкращим співаком серед птахів уважають соловейка. Але серед птахів-співаків у соловейка є багато конкурентів. Деякі з них майстерно копіюють співи інших птахів, наслідують різні звуки. Це так звані птахи-пересмішники, до яких належить сойка, шпак, деякі кропив’янки, очеретянки та ін. Шпак, наприклад, наслідує рипіння воза, удари батога, трель жайворонка, щебетання ластівки, пісні дроздів, крякання качки, цвіркання горобця (Ф. Гальченко).

Навесні природа пробуджується від зимового сну. Поступово сходить сніг, та земля недовго лишається чорною та голою. Тільки-но теплішає, звідусіль починає пробиватися молода яскраво-зелена трава, на деревах набухають бруньки та згодом перетворюються на маленькі листочки. На водоймах швидко тане лід. Крига гойдається на воді, доки зовсім не перетвориться на неї. Весняне небо зазвичай чисте, блакитне, і по ньому швидко пливуть сніжно-білі  хмаринки, схожі на тварин — лева, черепаху, різні предмети, навіть обличчя людей.А згодом починається справжня краса. Усюди розпускаються квіти – проліски, фіалки, кульбабки… Весняний сад – це чарівне місце! У дрібних ароматних квіточках стоять дерева, аж здається, що вони закутані в легкий пахучий туман. Особливо мені до душі, коли розквітають персики та груші – їхні квітки рожеві, і вони виділяються з-поміж інших дерев. Звідусіль лунає спів та щебет птахів, які повернулися з далеких країв і тепер, здається, розповідають одне одному про свої пригоди. Навесні все навколо наповнюється кольорами, звуками, запахами, і мені стає весело на душі.Весна в місті завжди починається з того, що прибирають вулиці, висаджують молоді деревця та розбивають клумби в парках, скверах, перед великими магазинами. І люди на вулицях також змінюються. Вони яскраво одягнені, більше гуляють, навіть усміхаються частіше, мабуть, тому що погода радує теплом, світить ласкаве сонце, а головне – не треба одягати важкий одяг і взуття. Весна завжди надихає митців на створення художніх шедеврів. Як добре, що зараз кожен може взяти цифрову камеру та зробити свої чудові знімки весняної краси. Але найголовніше 

Проблема батьків і дітей — це вічна проблема людства. Бо як би не змінювалося суспільство, як би бідно чи багато не жили люди, ця проблема завжди залишається, тому що діти завжди хочуть жити самостійно: самі будувати своє життя, робити свої помилки і самі за них відповідати.

І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо.

Розпад патріархальної сім'ї — це нелегкий етап у розвитку сімейних традицій, але життя змінюється і вносить свої корективи. Молоді Кайдаші хочуть жити по-новому, краще, ніж їх батьки, не хочуть і коритися батькам, бо вважають, що так, як жили їхні батьки, вже жити не можна — це вже минуле, а нове життя — будувати їм, молодим. Щоправда, і вони не знають, як його будувати.

Я підтримую молоде покоління повісті в їх намірах будувати своє життя самостійно. І тому мені здається, що, одруживши синів, старі Кайдаші повинні були їх відділити. Однак старшим хотілося керувати молодими, як ними керували все їхнє життя.

Молоді Кайдаші — працьовиті, люблять свої сім'ї, однак надмірне прагнення бути самому господарем затьмарило повагу до батьків і все те хороше, що вони їм дали. Тому мені не подобається, як у боротьбі за приватну власність вони втрачають подекуди людську гідність.

Більш до вподоби мені Лаврін і Мелашка, бо я люблю людей ніжних, добрих душею, які мають ласкавий погляд, уміють розуміти прекрасне. Мені здається, що потрапивши у становище цієї боротьби за «моє — твоє», вони зуміють все ж таки зберегти любов одне до одного. Карпо і Мотря, на мою думку, зовсім «зачерствіли», почуття їх любові замінилося матеріальними цінностями, а їхні діти не бачать батьківської любові й не виховують у них і любов до близьких, а значить, ростуть вони у становищі нелюбові. І це, звичайно, дуже недобре.

Я ніколи не міг зрозуміти, як можна підняти руку на людину, яка дала тобі життя, яка виховувала і доглядала тебе. І якщо вже життя склалося так, що дружина і матір не розуміють одна одну, то син повинен зробити все, щоб хоч повагу зберегти, якщо немає любові.

Ось таке моє ставлення до молодих Кайдашів. З одного боку, я їх підтримую і розумію. З іншого боку, я не можу їм вибачити неповаги до батьків.