Як пісок стає грунтом. Скласти складний план

Білки в лісі.

З ранку до пізнього вечора працюють в лісі веселі, шустрі білочки. Зовсім не встигаєш стежити за їх пересуваннями.

«Мама, я бачу білок!» - вигукнув радісний малюк. А білок вже й слід прохолов.

Піднімуться пустотливі білочки на вершину величезної сосни, перемахнути з гілки на гілку. Потім спустяться вниз за їстівними припасами: смачними грибками, добірними горішками, засохлими ягідками.

У лісових коморах ці чудові господині заховають те, що знайшли.

У затишному будиночку-дуплі зроблять вони теплі гнізда, расселятся в них, і скоро в нових квартирках з'являться маленькі білченята. Вони будуть швидко зростати і виховуватися турботливими батьками.

А лютої зими щасливі сім'ї білок будуть рятуватися від сильних морозів, різких, холодних вітрів і рясних снігопадів. Надійно жити в теплих, затишних гніздах

Перед мною картина   монастирського "запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань.  сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас.  картина а. монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас сво\ життя, щоб ми жили вільно.