Оцінивши сили ворога, кошовий повів козаків у бій.
Добре поміркувавши, кошовий отаман закликав татарських послів і дав свою відповідь.
Ми підійшли до кордону і побачили групу озброєних військових.
Верховна Рада України вирішила збільшити військовий бюджет країни на наступний рік.
Тільки-но весілля розпочалось, як молода кудись зникла.
Хтось торкнувся мого плеча: це була молода дівчина у красивій одежі.
Ледве помітні хвилі дзвеніли, розбиваючись об важке сіре каміння набережної.
До набережних контор підходили все нові й нові люди.
Одного разу мені дали завдання написати про життя сучасних школярів. Для цього мені потрібно було побувати в одній зі шкіл міста. Чесно кажучи спочатку я трохи сумнівався, чи все пройде добре, адже сучасні учні не такі як раніше. Але все таки я поїхав в одну з таких шкіл. Ці хлопці та дiвчата були такі різні, тямущі, яких об'єднувала школа,а іноді загальні інтірес.
Я зайшов в один з класів і запитав,що вони думають про школу, про своїх однокласникiв. Мене вразило те, що відповіді були майже однакові. Всі вони говорили : "Школа подарувала нам багато незабутнього, що коли ми закінчимо школу, то всі розбіжимося в різні боки, будемо рідко зустрічатися, наші погляди на життя поміняються, будуть нові проблеми, нові друзі і недруги, але шкільні товариші залишаться в пам'яті назавжди."
Я вже готовий був подати до редакції матеріал, але несподівано учні у яких я брав інтерв'ю запросили мене в похід. Коли ми йшли всім було весело, потім дівчатка стомилися, а хлопці забрали у них рюкзаки й волокли їх на собі, як і свої. До ночі вони розбивали наметове містечко і збирали хмиз, а ми готували вечерю на багатті й відпочивали. Потім були гітара і пісні, дзенькіт комарів і солодкий сон. На наступний день ми рушили далі по маршруту. І так тиждень. Всі хлопці були такими уважними, турботливими, сильними, кмітливими. І тут я зрозумів, що наше майбутнє і майбутнє наших дітей в добрих ,надiйних руках.
