Прочитайте повір’я. Складіть із ними текст, використавши неозначено-особові речення (усно). • Коли закладали фундамент хати, то клали на покуття гроші, щоб були в хаті завжди. • Після закінчення будівництва хати обов’язково роблять вінок (або букет) із квітів і став- лять на дах. • Якщо людина заходить у новозбудовану хату вперше, то вона обов’язково має щось при- нести; кладуть на стіл хліб, гроші (хоч копійку), аби в цій хаті були гроші й до грошей усе. • Не можна залишати хату на ніч не метену, бо вночі по хаті ходять янголи. • Не можна виносити сміття з хати, коли зайшло сонце (бо кусатимуть собаки, хата згорить, настануть злидні). • Не можна, зайшовши в хату, стояти, якщо в хаті дівчина, а треба сісти, щоб старости сідали. • Не обмітай кругом себе, бо не вийдеш заміж (не оженишся). • Не треба замітати хату від столу до порогу, а треба — від порогу до столу, бо не заходити- муть старости. • Не треба вимітати з-під ніг, бо танцювати не вмітимеш (Нар. тв.).

У нього відсутнє почуття відповідальності. Я стверджую, що почуття відповідальності це соціальне явище. 
Важливо навчитися спілкуватися ввічливо. Спілкуватися треба ввічливо, щоб не образити людину.
Цей малюк дуже здатний до навчання. Людину, яка швидко засвоює нові знання, називають здатною до навчання. 
Неповторність життя є його основною цінністю. Життя - найскладніша форма існування, у тому його неповторність.
Вона вибрала правильний шлях у житті. Щоб вибрати правильний шлях, треба добре орієнтуватися на місцевості. 

Объяснение:

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

О. Підсуха

Рідна мова — це мова нації, мова предків, яка пов'язує людину з її народом, водна — найбільший скарб. Існує твердження, що українська мова — одна з найбагатших слов'янських мов. Вона ніби ллється струмочком і звеселяє душу. А іноземці, побувавши в Україні, відзначають її ніжність, витонченість і милозвучність. І це, мабуть, справді так, бо за мелодійністю вона посідає друге місце у світі.

Як душевно і красиво звучать українською мовою слова нашого поета Т. Г. Шевченка:

Зоре моя вечірняя, зійди над горою

Поговорим тихесенько неволі з тобою.

Якою теплотою і водночас сумам пройняті ці слова, з зорею воно так і є, бо Т. Г. Шевченко писав про це на засланні, з зорею він говорив, як з другом.

Українська мова нараховує близько 360 тисяч слів, нею розмовляють 48 мільйонів чоловік.

Мова рідна, як море, — безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.

В рідній українській мові таїться мудрість віків і пам'ять тисячоліть. У ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній — пісня дівочого серця в коханні. У мові мого народу — його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. Тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. А яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. А ніжне слово „кохана”проймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, — найкраща, найщасливіша людина на світі. Воно повертає тебе прибудь-якому настрої до життя, до діяння.

С. Плачинда писав: „Єдина печаль проймає, що не вистачить життя пере тій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого”.