Співчуття, співчуття-це ті якості, якими володіє далеко не кожна людина, але так чи інакше вони виникають у будь-якої людини протягом усього життя. Викликаються вони ситуацією, яка здається нам жалісливої, сумною і виникає бажання до людині. Ситуації ці різні, вони можуть стосуватися будь-якої галузі, будь-якого періоду життя і за значимістю можуть бути дрібними або досить серйозними. У будь-якому випадку, якщо у людини виникає почуття жалю, значить він хоче і готовий до .
Так, наприклад, мати, побачивши свою дитину сумували, хоче обняти його, поцілувати і сказати, який він хороший. Так само, побачивши покаліченого людини, що просить милостиню, перед нами стоїть вибір — до йому чи ні. Вибір за кожним. Один пройде повз і навіть не зверне уваги на каліку..іншого ж дасть трохи грошей або шматок хліба.
Чому почуття жалю дано не кожному? чи говорить це про вроджену агресії або злобі та інфантильності? і так, і ні. не можна сказати однозначно що ті люди, яким не властиво переживати за інших, співчувати жорсткі і бездушні. швидше за все, ці люди просто стримані у своїх почуттях або вони володіють іншими якостями.
оворячи про те, чи потрібно людині співчуття, можна сказати, що воно потрібно як поштовх до взаємодо , підтримки. Не варто бути байдужими до людей, які опинилися в біді або переживають не найкращі часи свого життя. Бути може, саме ваша рука до , ваше добре слово просвітить і до ближньому.
Чи потрібні в житті співчуття? На це питання кожна людина відповість: «Так». Адже в кожної людини є серце, яке народжує співчуття.
Співчуття — це таке відчуття, коли ти виражаєш свою печаль, жалість. Багато люди співчувають бездомним котам, собакам. А деякі висловлюють співчуття, тобто, крім співчуття, ще намагаються їм до . Приміром, бездомних тварин люди везуть до притулку.
Але люди не тільки до тварин висловлюють співчуття, а й близьким, друзям.
Один із найкращих куточків — невелика площа. яку прикрашають пам’ятник Богдану Хмельницькому і велична споруда обласної філармонії.
Трохи більше століття тому на цьому місці був величезний пустир, який носив цілком офіційну назву — Кінна площа. Тут у ярмаркові дні продавали коней, вози, брички, кінську упряж та інший відповідний інвентар. Кінна площа поступово забудовується переважно одноповерховими будинками. Нового вигляду вона набула у 1960 році: завершилося будівництво величної споруди із залом на 750 місць для потреб музично-драматичного театру ім. Петровського. Театр перебував тут понад 20 років, та у 1982 році переїхав у нове приміщення, а будівля по Гагаріна, 7 перейшла у розпорядження Хмельницької обласної філармонії.
Відлік своєї історії філармонія веде з 1938 року, коли одразу після утворення нашої області (22 вересня 1937 року) у м. Кам’янці-Подільському (тоді обласний центр) створюється цілий ряд обласних установ. Серед них і обласна філармонія — концертна організація, завданням якої була популяризація досягнень музичного та інших видів мистецтва (танець, художнє читання, виконавська майстерність). Перервана війною діяльність філармонії була відновлена у 1945 році, але вже в новому обласному центрі — м. Проскурові. Установа розмістилася в приміщенні колишнього кінотеатру «Оаза» по вул. Котовського (нині в цьому будинку моно-театр «Кут»).
До складу обласної філармонії у ті роки входили естрадно-концертна бригада, капела бандуристів, музичний лекторій, ансамбль музичної комедії, гастрольно-концертний сектор, ансамбль пісні і танцю, ляльковий театр (відокремився як самостійний у 1970 році), духовий оркестр, народний театр.
Объяснение:
