ответ ниже
Объяснение:
Кожного року українці святкують два свята Миколая. Перше — 22 травня, а друге 19 грудня. Свято Миколая, особливо "зимнього", святкують урочисто, за гостей. Святого Миколая люди люблять, бо він захисник усіх бідних і знедолених. Народ про святого Миколая склав багато легенд і переказів. У них розповідається, як він боронить людей від стихійного лиха, а особливо, на воді. Всі рибалки мали в своїх куренях образ святого Миколая і брали його з собою, виходячи в море на промисел.
Бо Святий Миколай — другий після Бога заступник людей від усіх проблем нещасть. Відомо, що все життя він ніс людям Добро і Милосердя. Найбільше люблять і шанують його діти.
Для них він почесний охоронець і завжди до них приходить з подарунками. Легенда оповідає, що у дитинстві (а ріс Миколай у заможній родині) горнувся хлопчик до бідних, нужденних, скривджених, голодних та калік. Він змалку щиро молився і просив у Господа справедливості, миру, добра, прощення і милосердя. Вдачею був тихий, незлостивий. Він приходив на до бідним знедоленим людям у найскрутніші хвилини життя несподівано і завжди так, аби його ніхто не бачив. Робив добро, не чекаючи на подяку і славу. І тому його ще за життя називали "батьком сиріт, вдів і бідних". Після смерті батьків продав маєток і роздав гроші бідним, а сам став священиком. Своїми молитвами зцілював недужих, сліпих і калік. Він також втихомирював море, бурю, гасив пожежі, охороняв від напастей, був покровителем подорожніх у путі, а також усіх тварин — диких і свійських. Святий Миколай всім серцем любив дітей і кожному хотів подарувати бодай крапельку своєї любові.
Объяснение:
Моє село
Маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добр роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
Через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків.
Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвінковими...
