Переді мною картина.Це автопортрет Тараса Григоровича Шевченка. Поет сам намалював себе. Коли йде мова про Шевченка, то згадується літня досвідчена людина. А на цій картині зображено юнака. Тут Шевченкові двадцять шість років. У нього чорне волосся, густі чорні брови, високе чоло, прямий ніс. Звичайний юнак, у якого попереду все життя.
Увагу привертають очі. Це ті самі, знайомі нам, "Шевченківські" очі. Вони дивляться уважно і невесело. Чому не i посміхається молодий поет? Де його юнацька посмішка? Можливо, замислився Шевченко над злиденним життям народу? Можливо, не дають йому спокою горе і біда навколо? Очі поета сумують, бо багато лиха зазнав у житті і він сам. Багато випробувань у нього ще попереду. Можливо, він їх уже відчуває?
Здається, з картини Шевченко вдивляється в нас. Здається, що його губизараз розімкнуться i вiн почне говорити. Які слова він скаже нам з портрета? Я думаю, що це будуть слова його чудових віршів.
Це складне для мене питання: з одного боку, краще зосередитися на певній діяльності, а з іншого - шукати себе в багатьох. По-перше, щоб знайти справжнє покликання, за яким потрібно жити, треба спиратися на власні інтереси, і робити те, що викликає посмішку і приємний гарний настрій, коли виконуєш ту чи іншу справу. По-друге, покликань може бути декілька, коли галузі, які тобі дуже подобаються, не можна поєднувати разом між собою, бо вони дуже різні і буде якась "путанина". Якщо ж шукати себе в декількох галузях, можна отримати більше успіху і слави, ніж працювати у одній сфері, яка може набриднути. Але я нікому не нав'язую свою думку, кожен мислить по-своєму, у кожного свої пріорітети у житті =)
