Добоможіть скласти складний план по твору Зустріч Ось текст
Побіч росло дерево, вітер грав на його листі, і світлотінна сітка в ногах у маляра хиталася й тріпотіла, мінилася і коливалася. Знову наблизив руку з олівцем до паперу, але та знову безсило впала. Закинув різко голову: вгорі лежало густо-зелене шатро і пробивалося крізь нього сипучими синіми спалахами небо.
Хтось десь плакав. Шевченко повернувся занепокоєно й насурмив брови. Ішло по вулиці мале дівча, ішло собі та й плакало, і мало воно залите сльозами лице. Рот був гірко скривлений, а кулачок тер і тер око, наче хотів витерти з нього ще більше сліз.
— Агов! — гукнув тихенько Шевченко. — Чого ти плачеш?
Дівча спинилося, розтулило рота, розширило оченята і на мить припинило плакати. Дивилося на широкоплечого вусатого дядечка, що усміхався до нього так, як усміхалося сонце в одній з бабусиних казок, і йому здалося, що, може, то і є воно, оте сонечко з казок. Дядько стояв на пагорбі, і вся його постать була оторочена зусібіч жовтавим світлим обрамленням, може, через те, коли всміхався той дядечко, щось таке чудне робилося: сміялися й зморшки біля очей, і очі, і вуса, і все його кругле обличчя (За В. Шевчуком).
