Спишіть текст, замінюючи виділені слова дієприслівниками, визначте їх вид. Їдальня на дереві
Діти сп..нилися, затихли і здал..ку ..рігали, як першим прил..тів у свою їдальню горобець-молодець. Він сів на дошку і сторо..ко оз..рається на всі боки, почав шви..ко дз..обати насіння.
Ось уже й другий сів на гілку, теж оз..раєт..ся, ніби ч..кає своєї черги. А тут невідомо звідки взялася синиця. Вона пер..стрибнула з гілки на гілку, потім з розгону підл..тіла до їдальні, вхопила якесь насін..я і знову на гілку.     
       

За що люди люблять зиму? звичайно, за красу зимової природи – засніжені вулиці й дерева, малюнки на вікнах, сліпуче сонце, що відбивається від льодяної поверхні рі я народився і все життя провів у місті, і навіть тут зима відчутно прикрашає звичні вулиці й сірі багатоповерхівки. сніг ховає під собою всі негарні речі, що є у великих містах – не дуже чисті узбіччя, ями на дорогах, електричні стовпи, непоказні будівлі тощо. проте найбільше враження справляє зима у лісі, яку я, нажаль, бачив тільки на фотографіях – календарях та картках. серед них мені більш за все подобаються такі: і ялинки, вкриті пухким снігом, велично стоять на схилі блакитних гір, а крізь їхні віти пробиваються проміні сонця, що заходить. небо низьке й прикрите хмарами, проте неповністю, і місцями видно клаптики ясного блакитного неба. відчувається такий безмежний спокій, велична краса, здається, навіть, що ти відчуваєш морозне повітря. снігу там, мабуть, по пояс, він товстих килимом покриває землю, та під ним вгадуються непевні обриси низьких кущів, великого каміння, повалених дерев.

Я живу у маленькій хатині зі своєю сім’єю. Нас у сім’ї троє -
це я, мама і тато. Живемо ми неподалік від великого парку.
Якось мені захотілося піти на прогулянку. Надворі було літо, я пішла до парку і цілий день провела там. Я довго блукала парком і не помітила, як минає час. Раптом настав вечір, мені стало страшно. Тут мені почувся якийсь дивний звук. Я не могла зрозуміти, звідки він лунав, але мені здалося, що то і був сам Вечір, він ніби вітав мене і застерігав, що вже пізно і час іти до дому, бо батьки будуть хвилюватися та шукати мене. Я стала озиратися, намагаючись знайти, звідки лунає звук. Я побачила дерево, а на ньому – птаха. Виявилося, що це просто сова. Вона була велика, а її очі дивилися прямо на мене, наче вона до мене зверталася. Я швидко побігла додому. На цьому і закінчилася моя зустріч із Вечером.