Байка — це невеликий прозовий або віршований твір алегоричного змісту і повчального характеру, один із найдавніших жанрів літератури. Ще у Уст. до нашої ери були популярні байки, автором яких вважався давньогрецький раб-горбань Езоп. Вони так сподобалися людям, що розійшлися по всіх країнах і пережили не лише століття, а цілі тисячоліття.
Сюжети Езопових байок запозичувалися й розвивалися у різні історичні епохи і різними народами.
Наприклад, римський поет Федр, що жив у І ст. н. е., надав байкам віршованої форми, посилив їх повчальний зміст. У своїх творах "Вовк та ягня", "Вівця, пес та вовк", "Кібець та голуби" й багатьох інших він виступав проти зажерливості, брехні, висміював дурість та інші людські вади.
Італієць Леонардо да Вінчі, видатний діяч епохи Відродження, вкладав у байки своє оптимістичне життєрадісне ставлення до оточуючого світу, свою віру в добро. Це дуже помітно, коли читаєш його байку "Лев і Ягнятко".
Відомий французький байкар Жан де Лафонтен теж запозичував античні сюжети, але не наголошував на повчальних висновках, для нього головною була розповідь про смішний або безглуздий випадок, проте не позбавлена народної мудрості.
Для байок польського літературного діяча Ігнатія Красицького характерні яскравий гумор і дотепність, виразні художні образи.
Традиції байкарства продовжив талановитий російський письменник І. Крилов. Його байки — цілі "повісті, комедії" — за влучним висловом В. Бєлінського. І висміює, критикує він не лише окремі вади людей, а й певні історичні події та суспільні явища в тогочасній кріпосницькій Росії.
Є такий відомий вислів: "Здається, байка просто бреше, А справді правду ясну чеше...". І це дійсно так. Ми читаємо про смішних і незграбних, лінькуватих, брехливих чи жорстоких звірів, але добре розуміємо, що йдеться про нас, людей, про наші вади, яких необхідно позбуватися.
Объяснение:
