1. Прочитайте текст і виконайте завдання. Пекти хліб так, як уміє моя бабуся, мабуть, ніхто не
вміє. Напевне, не вміє, бо перед кожним святом сходиться в нашу хату геть усе жіноцтво з нашої вулиці, іноді —из інших. Хтось ділиться своїми історіями, хтось – власними рецептами.
Бабуся сяде на стілець у куточку, складе руки та й
почне розповідати. Спочатку розповідає зовсім тихо.
далі — трохи голосніше. А жінки, завжди балакучі, що
й не переговориш, тепер будуть мовчати ані шелесне.
Молодшим, тим, що будуть записувати, бабуся скаже, що хліб не любить, щоб його записували, а надто не терпить, щоб його ножем різали, бо то гріх великий. До приготування хліба треба додавати любові, а ще — частинку душі. Святий хліб, як скаже ще бабуся, ламати треба, до серця прикладаючи, тоді він ніколи в хаті не переведеться (За Л. Хайвей).
А. Доберіть заголовок до тексту.
Б. Визначте, які речення є неповними. Обгрунтуйте свій вибір. Підкресліть граматичні
Основи в неповних реченнях.
В. Складіть власне продовження до тексту (4-5 речень) про шанування хліба у вашій родині. Використовуйте неповні речення під час написання тексту.

Давнє прислів'я говорить: "Хто мови цурається, хай сам себе стидається" - і я повністю згоден з ним, адже без мови немає народу. 
 Моя рідна мова - українська. І я дуже пишаюся, що маю змогу говорити нею, адже це наймилозвучніша мова у світі. Не знаю я іншої такої, солов'їної, рідної, красивої, з таким словниковим запасом.  
 Я вважаю, що бути українцем і не розмовляти своє мовою соромно. Хіба ж можна жити на Україні і не любити мови? Якщо ж ви вважаєте, що розмовляти на українській не престижно чи не модно, то мені вас шкода, адже саме українська мова, на мою думку, є найпрестижнішою. Бо саме українською розмовляли видатні діти України Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка і інші..Бо ж саме на українській мові написані тисячі віршів, пісень, поем. Тому саме не розмовляти на українській соромно, а не розмовляти. 
 Отже, для мене моя мова найкраща і наймилозвучніша, і буду робити все аби вона надалі процвітала.

Мишко — мій найкращий друг. Ми дружимо з першого класу. На вигляд він звичайний хлопець, яких багато в нашій школі і в нашому класі. Мишко середнього зросту, худорлявий, у нього високий лоб, прямий ніс, світле волосся і трохи смагляве обличчя. Мене завжди дивує, що у вересні після сонячного літа волосся у Мишка стало ще світлішим, а обличчя — ще смуглявішим. Я не можу зрозуміти, якого кольору очі у мого друга. Мені здається, що вони чомусь постійно змінюють свій колір. Колір очей Мишка залежить від його настрою. Коли він бачить якусь несправедливість, очі стають темно-сірими, а погляд спалахує гнівом. Коли йому весело, очі стають синіми, як маленькі озерця, і наче посміхаються. А коли ми з Мишком у сонячний день гуляємо на вулиці, то його очі стають блакитними, як високе безхмарне небо над нами. 

Мій друг любить спорт. Він швидко бігає, високо стрибає. Але найбільше йому подобаються спортивні ігри, змагання, естафети. Спорт зробив Мишка сильним, спритним, витривалим. Саме тому він не боїться фізичної роботи і з задоволенням допомагає дорослим. 

Він чесний і доброзичливий хлопець. Мені з ним цікаво і весело. Я дуже пишаюсь, що в мене є такий друг.