Лісові звуки
Вечір. Тиша. У глибокій задумі стоїть ліс. Дихне вітерець ,
затріпотить листя, і пливе лісом приглушене шелестіння. Немов
хто шепочеться. А ти йдеш, прислухаєшся до цієї музики і
не можеш намилуватися дивною красою. Новим здається і небо, і
джерело, що ледь дзюрчить під горою.
Навіть старі дуби, які ти бачив і бачиш щодня, і верби, що полощуть
свої зелені коси в струмку.
І все-таки. Все-таки чогось не вистачає. Чого? Стоїш, гадаєш,
оглядаєшся навкруги і ніяк не можеш збагнути, чого ж
не вистачає оцій всій картині.
І раптом чуєш мелодійний і такий рідний стукіт дятла.
Весна
Удень по коліях дзюрчала (2) тала вода, а вночі замерзала (1), укривалася (1) то сизою, то білою плівкою. Удариш (1) по ній закаблуком, лід хрусне (1) й розсиплеться (1) скляними уламками. Хоч серед двору стирчала (2) ще гора снігу, але він уже почорнів (1), і тільки санчата, покинуті (1) на ній, нагадували (1), що ще недавно ми спускалися (1) на них аж до самої хати. А то ще спускалися (1) на грохалі, схожому на повний місяць.
Понад тином з'явилися (1) чорні проталини, а на коляки проти сонця почали (1) вилазити божі волики, схожі на червоні ягідки барбарису. Значить, уже весна. Наступала (1) вона дуже швидко: тільки вчора лежала (2) ще ослизла крижинка, а сьогодні вже на тому місці зеленіла (1) травичка.
