Висловити власне ставлення до проблеми, що піднімаються у тексті ( обсяг 1 сторінка) Юзівка
Заселення тери торї ниніШнього Донець ка почалося! коли у верх ів'ях Кальміусу, на йото пра вому берез, в урочищі Олександрівціосіли зимівниками іхутороми січовики- запоро-кці ра зом зі своїми сім'ями і наймитами. Після скасування кріпацтва поча в створюва тися ноВИЙ промисловий район на п\вдні країни. У 1869році, з поча тком будівництва за воду і шахт, утворилося поселення, яке незабаром элилося з шах тарсь ким селищем Олександрівськото рудника. Так виникла Юзівка. Заснував цемісто антлієць Джон Юз. У північній частині про-кивали ремiсники, власники дрі6них тортово-пром ислових підприємств; поряд 6ув 6азар э рундуками, готелями і шинками то поліцейсь ке упра вління. Над усім височіла кам'яна церк ва. У південній частинімістилися за води, депо, шах ти, телетрафна станція, лікарня з аптекою, школи. наприкінціXVI століття, Щасливі ті люди, як\skивуть у старовинних мiстах, де зв'язок часів та епох увічнений у зруйнованих церквах та храмах, орхтектурних та інших пам'ятниках. Вдивляючись в них можна безкінечно черпати красу минулото і любов до своїх предків, відчу ва ти себе не безнадійним мандрівником, а повноцінною ланкою самої iсторії. Про Донецьк на перший потляд цьото не скажеш-ні палаців, ніхрамів. Та це тільки на перший потляд, 6о, на щастя, с тутціліквартали, в яких ніби за вмерла iсторія. Неможливо 6ез хвилювоння ходити районом Центрального універмагу, вулицею Кобозе ва, Постише ва, Челюскінців, де залишилися с тарі 6удинки. У цих спорудах якесь очарч вання і тоїно, схована часом. Можна уявити, як люди йшли до церкви, до крамниц, на за вод, як іздили в екіпажах пани.Особливе ХВилювання викликає те місце, де стояв Предобракенський собор Він почав діяти в Юзівці в 1886 році. Собор эд іймався над низькорослими будівлями. Його золочені купола було видно з усіх кінців невеличкого містечкоа. Тут молились Богу, очищали свою душу і6ідні, і6агаті. Дэвін доранкової і вечірньої слуби урочисто розлива вся над металургійним заводом, ан глійськими к варталами, робітничими роз валюхами - «каютами». 1 люди в цЮ МИть хрестились. Преображенський храм був під ірваний у 1928 році. Але він залишився в пам'яті й у душі. На місцізруйнованото храму спочатку збудували кінотеа тр «Комсомолець», а потім шикарний магазин «Гостинний дв ір», на якому висить дошка: «ПаМ'ятник архітектури. Охорон яє ться державою». На kаль, такої дошки не було на Преобра женському соборі, і йото не охороняла держава, а у тих, хто під ірвав, не було ні совісті, - один з найрозкішніших храмів.

Уже при першому знайомстві з Анною Кареніною всіх вражала прихована сила життя, повнота почуттів, що пробивалася назовні то в її погляді і в усмішці, то у швидкому, енергійному потиску руки. Вражала не тільки краса молодої жінки, а також простота, природність, відвертість. Відчувалося, що Анні властивий якийсь невидимий, таємний, але глибокий світ вищих духовних інтересів, що це особистість незвичайна, зовсім не схожа на інших. Це була жінка розумна, освічена, яка мала глибокі знання в різних галузях життя.

Спочатку важко здогадатися, що зовні спокійна і стримана Анна відчуває себе дуже нещасною. Сама ж героїня повною мірою усвідомила це, покохавши Олексія Вронського. Кохання прийшло несподівано і принесло із собою багато випробувань. Неправда і брехня були нестерпними для гарячої і правдивої натури героїні, а, отже, невблаганно наближався її розрив не тільки з Кареніним, але і з вищим світом.

Трагізм становища Анни після того, як вона пішла до Вронського, загострився неможливістю поєднати почуття люблячої жінки й відданої матері. Розлука з сином Сергійком завдала їй великого болю.

Тим часом вищий світ помстився Кареніній за самовільно взяте щастя, за кинутий йому виклик. Знайомі відвернулися, підкреслюючи своє презирство, а колишні друзі стали байдужими до неї. Вона почувала себе так, наче її поставили біля «ганебного стовпа». Анна страждала, відчувала провину, але відстоювала своє право на свободу й щастя.

Вимушена самотність, вузьке коло інтересів, у яке поставило її саме життя, даремні пошуки якогось заняття, що захопило б її та змусило забути про своє становище, про розлуку з дорогим їй сином, — усе це важким каменем лягло на душу Анни. Тільки кохання до Вронського, віра в його почуття надавали їй сил.

Зачарований, духовною красою Анни, Вронський пристрасно захопився нею і в той же час зрозумів, що зв'язок із заміжньою жінкою з вищого світу додасть йому блиску в очах його товаришів. Кохання перемогло ті дрібні почуття, виявилось щирим і серйозним. Заради того він пішов у відставку, відмовившись від блискучої кар'єри, порвав із вищим світом. Більше того, він почав помічати непристойність і жалюгідність дворянського світу, його лицемірство і ницість. Однак утриматись на тій висоті Вронський не зміг. Занадто сильними були колишні звички і зв'язки.

Він знову відчував нестримний потяг до давно знайомого товариства, до звичайних розваг. І в коханні Анни, у її прагненні утримати його він несвідомо вбачав перешкоду своїм прагненням і давав їй це відчути. Коло замкнулося.

Свій розпач, розчарування Анна перенесла на весь світ: «Скрізь неправда, скрізь брехня, скрізь панує зло!» Нещасна жінка впала у відчай, у неї виникли навіть думки про те, що не варто жити далі, про власну смерть, яка, можливо, покарала б Вронського, завдавши йому великого болю. І страшна розв'язка трагедії неминуче настала...

Епіграф роману «Мне отмщение и аз воздам» має символічний зміст, він не тільки говорить про провину Анни і покарання за неї, скільки є своєрідним попередженням лицемірам з вищого світу, які вважали, що мали право судити і карати жінку, яка є такою щирою у своїх почуттях. «Не вам судити її!» — наче говорить цією системою образів сам автор роману.

Свято для найдорожчих людей на світі.
Напередодні 8-го березня в школі №13 відбулось свято з нагоди Міжнародного жіночого дня. Учні 6-Д та 7-А класів самостійно підготували насичену й цікаву програму заходу. Хлопчачий гурт під назвою "Дзвонярі" віртуозно зіграли три чудові ліричні композиції з кобзарськими лейтмотивами. А дівчата співали народні пісні про матерів - найдорожчих людей на світі. Кульмінацією свята стало театралізоване дійство за участю учнів обох класів за написаним ними самими сценарієм. Вистава була присвячена жінкам-вчителям і знайшла щирий теплий відгук в серцях наших педагогів.
"Ми щасливі, що можемо так висловити свою повагу і любов до наших мам, бабусь і вчительок! " - поділилась враженнями від свята одна з його учасниць й головна постановниця - учениця 7-А класу Ганна Герман. Вона додала, що 8-ме березня - це добра нагода взяти на себе частину жіночих щоденних зобов"язань. Однак добре було б, щоб наша до дорослим не обмежувалась лише святами, - підкреслила дівчинка.